Нікколо Макіавеллі - Історія Флоренції. Державець

Бальтазар Косса негайно покинув Болонью, де його обрали, і вирушив до Рима, з’єднавшись там із Людовіком Анжуйським, який прибув із військом із Провансу. Вони стали до бою з Владиславом і розгромили його, однак із вини кондотьєрів не змогли завершити перемогу, тож король невдовзі знову зібрався на силі та ще раз захопив Рим, змусивши папу тікати до Болоньї, а Людовіка до Провансу. Папа взявся обдумувати, як йому послабити Владислава, і з цією метою постарався зробити так, щоб імператором обрали Сиґізмунда, короля угорського. Він переконав його прибути до Італії, зустрітись із ним у Мантуї, і там вони вирішили скликати вселенський собор для припинення розколу в Церкві, яка, об’єднавшись, успішно могла б протистояти своїм ворогам.

Було тоді троє пап: Григорій, Бенедикт і Іоанн; їхнє суперництво послаблювало Церкву і позбавляло її поваги. Всупереч бажанню папи Іоанна, місцем собору обрали Констанцу в Германії. Хоча зі смертю короля Владислава не стало причини, з якої папі спало на думку зібрати цей собор, він уже не міг відмовитися від обіцянки прибути на нього. Його привезли в Констанцу, там він за кілька місяців із запізненням усвідомив свою помилку і спробував утекти, але його ув’язнили і змусили відректися від влади. Один із антипап, Григорій, прислав повідомлення про відмову від папства, а іншого, Бенедикта, який не захотів відректися, було засуджено як єретика; покинутий своїми кардиналами, він урешті-решт теж був змушений відректися. Собор обрав папою Оддоне з роду Колонни, який прибрав ім’я Мартіна V, і так Церква об’єдналася, після того як протягом сорока років нею правили відразу кілька пап.

Як ми вже казали, Філіппо Вісконті був тоді ув’язнений у павійській фортеці. Але на той час помер Фачіно Кане, який, скориставшись ломбардськими розбратами, захопив Верчеллі, Алессандрію, Новару й Тортону і набрав чимале багатство. Не маючи нащадків, він залишив свої володіння у спадок дружині своїй Беатріче і заповідав друзям домогтися, щоб вона одружилась із Філіппо. Ставши вельми могутнім завдяки цьому шлюбу, Філіппо знову заволодів Міланом і всім ломбардським герцогством, а потім, щоб показати вдячність за такі великі благодіяння так, як це роблять майже всі правителі, він звинуватив дружину свою Беатріче у зраді та вбив її. Коли ж могутність його остаточно утвердилася, він, щоб утілити задуми батька свого Джана Галеаццо, почав міркувати про напад на Тоскану.

Король Владислав, помираючи, залишив сестрі своїй Джованні, окрім держави, ще й велике військо, яким командували наймайстерніші в Італії кондотьєри, а першим серед них був Сфорца да Котіньйола, котрий відзначався особливою сміливістю. Королева, бажаючи зняти з себе ганебне звинувачення в тому, що біля неї постійно перебуває такий собі Пандольфелло, якого вона виховала, взяла собі за чоловіка Якопо делла Марку, француза королівської крові, з умовою, що він вдовольниться титулом князя Тарантського, а королівський титул і королівську владу залишить їй. Та ледве він прибув до Неаполя, солдати оголосили його королем, унаслідок чого між ним і дружиною виникла велика чвара, в якій перемагали то він, то вона. Однак урешті-решт влада в державі дісталася королеві, яка невдовзі почала ворогувати з папою. Тоді Сфорца вирішив довести її до того, щоб вона цілком залежала від нього, і з цією метою зовсім несподівано оголосив про свою відмову залишатися в неї на службі. Так вона несподівано залишилася без війська – і могла тільки звернутися по допомогу до Альфонса, короля Арагону й Сицилії, котрого вона всиновила, та взяти на службу Браччо да Монтоне, полководця, уславленого не менше, ніж Сфорца, і до того ж ворога папи, у якого той відняв Перуджу та деякі інші землі, що належали Церкві. Невдовзі вона помирилась із папою, та Альфонс Арагонський, побоюючись, аби вона не обійшлась із ним, як колись із чоловіком, почав потихеньку прибирати до рук фортеці. Взаємні підозри в них дедалі посилювались, і дійшло до збройних сутичок. За допомогою Сфорца, який повернувся до неї на службу, королева здолала Альфонса, вигнала його з Неаполя, анулювала всиновлення і замість нього всиновила Людовіка Анжуйського. А через це виникли нові війни між Браччо, який став на бік Альфонса, і Сфорца, який підтримував королеву. Під час цієї війни Сфорца при переході через річку Пескару потонув, тож королева знову залишилася без війська і була б позбавлена престолу, якби їй не допоміг Філіппо Вісконті, герцог Міланський, який змусив Альфонса повернутися до себе в Арагон. Однак Браччо, якого не бентежило те, що Альфонс залишив його, і далі воював із королевою. Він узяв в облогу Аквілу; але тут папа, який не вважав піднесення Браччо вигідним для церкви, взяв до себе на службу Франческо, сина Сфорца, той несподівано напав на Браччо поблизу Аквіли, переміг його і вбив. З боку Браччо залишився тільки син його Оддоне; папа відняв у нього Перуджу, але залишив його володарем Монтоне. Невдовзі його вбили в Романьї, де він воював на службі у флорентійців, тож із усіх товаришів Браччо залишився тільки один, і цей чоловік зажив значної ратної слави. Це був Нікколо Піччініно.