Дмитро Ткач - Вибрані твори в двох томах. Том I

— А тільки не взяти їм Севастополя!.. У власній крові втопляться, а не візьмуть!.. Ні, ти тільки зрозумій… Ех!.. — І не сказав того, що хотів.

Низько, майже над окопами, несподівано проревів літак. Він не кинув бомб і не прострочив з кулемета, а сипонув листівки. Гойдаючись у повітрі, мов сухе листя, вони осіли на землю. Кілька листівок упало біля Журавльова та Балерина. Аркадій підняв одну:

— Подивимось, що нам Гітлер пише… — І почав читати: — «Севастопольці! Ви мужньо б'єтеся, але вас уже майже не лишилося, а ми щодня одержуємо нові підкріплення. Тому даремно ви проливаєте кров, даремно вмираєте. Німецьке командування пропонує вам скласти зброю і за це збереже вам життя…»

Далі Журавльов не читав. Обличчя його потемніло й пересмикнулося. Він гостро блиснув лютими очима:

— Чуєш, чого захотів, гад?.. Чуєш?..

— Чую…

— Каже: «даремно»! Ні, не даремно! Ми вас тут стільки перемелемо, що вся ваша гадюча Німеччина кривавими слізьми плакатиме… Подумати тільки: він нам пропонує скласти зброю! Ах, паскуда!.. — скреготав зубами Журавльов. — Та ти раніше подумай, як своє власне життя зберегти. Ще на колінах плазуватимеш та пощади проситимеш, не помилую!.. За все оце… за наругу над нашою землею, за всіх убитих і покалічених — не помилую!..

Він пошматував листівку, а потім ще й розрубав її лопатою.

— Я теж їм не прощу, Аркадію, — промовив Валерик. — Ніколи!.. Нізащо!..

Почувся цокіт коліс, зафоркала коняка, — під'їхала польова кухня. Кухар, молоденький білявий солдат у новій і чистій формі, хлоп'ячим голосом вигукнув:

— Обід!.. Швидше підходьте, одержуйте, бо ніколи. Солдати і матроси обступили кухню, підставляючи котелки, алюмінієві миски і навіть каски, в кого не було нічого іншого. Кухар щедро насипав кожному великою чумичкою гречану кашу, заправлену м'ясними консервами, і давав по невеличкому шматочкові чорного сухого хліба.

— Каші можна й добавки, — пояснив він, — а хліб оце весь і то — вчорашній. Сьогодні на Лабораторному шосе німці будку з хлібом розбомбили… Не доїхала.

— Вистачить і цього, — похмуро озвався високий, худий, широколиций солдат у низько насунутій на очі касці. — У нас у животі давно кишки позросталися… То не дуже й їжа в горло лізе.

Однак усі їли швидко, майже не пережовуючи, та позирали то в небо, то в бік німецьких окопів. Кожен квапився до свого окопу.

У Валерика ні котелка, ні ложки не було, він і сам уже не пригадує, коли й де їх подів, тому стояв і тільки дивився, як їдять інші.

Аркадій Журавльов зненацька глянув на нього:

— А ти ж чого стоїш, як засватана дівка?

— Нема з чого їсти, — показав Валерик руки з розчепіреними пальцями.

— Чи й не біда! Підсідай до мого котелка. Не поб'ємося… Хлопці, в кого вже ложка звільнилася?

Одразу ж кілька чоловік простягли свої ложки:

— Бери.

Валерик взяв у широколицого бійця і почав їсти з одного котелка з Журавльовим. Каша була пахуча й смачна. Проковтнувши кілька ложок, Валерик відчув справжній голод. Журавльов подивився, як його напарник, обпікаючи губи, жадібно глитає кашу, пішов з котелком до кухаря:

— Ану, підсип ще цього варива, та побільше.

Але, повертаючись від кухні з повним котелком, раптом зупинився, звів обличчя догори і скрушно сказав:

— І поїсти не дає, гадюка!.. Знову летить…

І, поставивши котелок на землю, побіг до свого окопу.

Побігли всі. Валерик, забувши про кашу, теж вкляк у землю біля Журавльова. А поряд з Валериком примостився молоденький білявий кухар. На видному місці лишилася тільки кухня з конем.

— Ти ж хоч коня відведи звідси! — гукнув високий широколиций солдат. — Демаскує ж!..

Кухар схопився, стрибнув на передок кухні, смикнув віжки, і вона заторохтіла по камінню, спускаючись трохи вниз, в улоговину. Літак був уже зовсім близько. Він кинув одну бомбу і одразу ж другу. Вибухи стрясли повітря.

А коли підняті вгору смерчі осіли, то ніхто не побачив ні коня з кухнею, ні білявого кухаря.

Широколиций солдат, кліпаючи очима, з стогоном промовив:

— Та це ж я його на смерть послав!.. Хлопці!.. Ну, як це я?.. Але голос його потонув у нових вибухах, і над землею знову стало темно…

Почавши третій наступ на Севастополь, гітлерівці ввели в дію всю свою авіацію, артилерію і все, що мали на цій ділянці фронту. Протягом лише одного дня 17 червня вони скинули на передній край севастопольської оборони близько десяти тисяч авіабомб. Після кожного такого бомбардування та артилерійського обстрілу знову й знову кидалися в атаку.