Дмитро Ткач - Вибрані твори в двох томах. Том II

— Слухаю вас, — відповів командир корабля і повернув настільну лампу так, що світло впало на обличчя боцманові. Обличчя Смоли справді було збентежене.

— Товаришу капітан третього рангу, дозвольте одру житись, — випалив боцман, ніби з гармати.

Обличчя капітана третього рангу розпливлося в посмішку.

— З дорогою душею. Одружуйтесь на здоров'я. Запрошуйте й мене на весілля.

— Запрошую… — розгублено посміхнувся Смола й лизнув язиком пересохлі губи. — Але не в цьому справа…

— Не в цьому? — здивувався Журба. — А в чому ж? Таке весілля справимо — всім кораблям на заздрість.

— … Справа в тому, що я хочу одружитись з вашою дочкою Олесею, — тихо промовив боцман Смола й схилив голову.

Командир корабля Журба, який славився своєю хоробрістю в бою, розгубився й занімів. Він повернувся всім своїм важким тілом у кріслі, аж воно затріщало, і почав вдивлятися в боцманове обличчя, мов у книжку.

— Боцмане Смола, чи можна поручитися за те, що ви цілком тверезі?

— І не нюхав спиртного.

— А може, ви недоспали сьогодні?

— Спав згідно із статутом — сім годин.

Тоді Журба схопився з крісла, і його важке тіло з дивною легкістю почало пересуватись по каюті.

— Як? Віддати мою втіху? Кому? Боцманові, в якого брудний корабель, позеленіла мідяшка, чорні від сажі леєри [6] Леєри — поручні на кораблі, зроблені з тонкого сталевого троса. і не вишкрябані склом лавки у шлюпках? О, ні! Така людина і мій дім на смітник перетворить! А якщо в неї буде своя хата, то і з неї зробить стійло. Загляньте в банкети [7] Банкети — закриті ящики в житловому приміщенні корабля, де зберігається одяг матросів. , боцмане, що там робиться! Сором!

Смола стояв похнюпившись, з опущеними очима, і не міг бачити обличчя свого командира. А воно не було сердитим. І очі не були грізними. Швидше строга доброзичливість спалахувала в них, коли вони на коротку мить зупинялися на боцманові. Тільки голос гримів так, що склянка у підвісному підстаканнику тонко співала.

Довго ще командир корабля перемивав боцманові кісточки, і довго ще Смола стояв, німий та покірний, і то червонів, то блід. Ніколи ще йому не дорікали за мідяшку та шлюпки. Сором, боцмане Смола, — що чують твої вуха і що бачать твої очі!

Коли, нарешті, командир змовк і сів у крісло, боцман глухо запитав:

— Тепер уже можна йти, товаришу капітан третього рангу?

— Ідіть, боцмане! — відповів Журба і провів його спину аж до порога довгим усміхненим поглядом.

Наступним днем була субота — день великого прибирання. З п'ятої години ранку, тобто з побудки, команда корабля раптом побачила боцмана Смолу таким, яким він був раніше.

Гасом, потім гарячою водою з милом шмарували спардек, стара шарова фарба обновлювалась і ставала небесного кольору. Палубу швабрили соляром [8] Соляр — мастило. , і вона жирно й чисто заблищала. Але боцман Смола з'являвся в усіх закутках корабля, і густий голос, що не терпів будь-яких заперечень, гримів:

— Мляво працюєте, кноп фолрепний! Товаришу Маслянко, так тільки вальси танцюють, а не палубу швабрять!

— Та я ж тру, аж іскри летять, — підіймав спітніле обличчя Маслянко.

— В таких випадках говорять «єсть», товаришу Маслянко!

— Єсть, — відповів матрос і, поплювавши на долоні, брався терти палубу дужче.

Один тільки Крихта не боявся боцманового всевидящого ока. Він варив борщ і макарони по-флотськи і, підморгуючи до товаришів з відчинених дверей камбуза [9] Камбуз — кухня на кораблі. хитрою бровою, наспівував пісню про те, що «любив дівчину моряк, завжди був їй дуже радий, а вона йому ніяк».

До обіду корабель неначе вдруге народився: блищав вимитими бортами, сяяв палубою і мідяшкою.

Журба оглянув корабель. Йому більше нічого не лишалось робити, як похвалити боцмана Смолу.

— Так держать!

— Єсть так держать! — відповів боцман. Потім він так гучно кашлянув, що Маслянко, який стояв у цей час на другому борті корабля, став струнко, а кок Крихта зачинився в камбузі…

Обід проходив весело. Кожна річ на кораблі наче говорила іншій: «Дивись, я краща за тебе, красивіша й охайніша». Та раптом над круглими люками, що ведуть в кубрики, немов розсипався срібний горох. То розсильний засвистів у дудку й вигукнув:

— Корабель приготувати до походу!

Червонофлотці, які мали намір ввечері піти до міста, змушені були сховати одяг. Боцман Смола витяг з кишені папірець, на якому було написано: «Сьогодні чекаю. Олеся», і з жалем засунув його знову в кишеню.