Віґдіс Йорт - Йорґен + Анна = любов

Еллен крутнула першою. Пляшка довго оберталася і, зрештою, показала горловиною на Кнута. Йому належало обирати: правда або дія. Якщо вибере правду, доведеться чесно відповісти на запитання Еллен. Жахливо! Якщо ж обере дію, виконає будь-яке прохання Еллен, навіть найбезглуздіше. Оце найжахливіше!

— Правда! — сказав Кнут.

Усі вичікувально подивилися на Еллен.

— Кого ти кохаєш? — запитала вона.

Усі поглянули на Кнута. Тато обстриг його майже наголо, бідолашного. Кнут підніс югославську пляшку до ока, зазирнув усередину, ніби сподівався щось побачити на дні.

Анна знала, що він закоханий в Еллен.

— Тебе, — нарешті промовив Кнут, дивлячись на Еллен.

— Он як! — усміхнулася вона, провела рукою по рюшах на сукенці, ніби хотіла їх пригладити. Тих рюшів мала аж чотири, найбільше з-поміж усіх дівчаток.

Настала черга Кнута крутити пляшку. Він крутнув, що мав сили. Пляшка швидко-швидко оберталася-оберталася-оберталася, потім повільніше і нарешті зупинилася, покачуючи горлечком на Ейнара.

— Правда, — сказав Ейнар.

— Кого кохаєш?

— Беату, — стиха пробурмотів Ейнар.

— Беату? — вражено перепитала Туне.

Вона саме написала любовного листа Ейнарові, але ще не встигла передати йому.

— Так, я кохаю Беату, — підтвердив Ейнар.

Низько схиливши голову, він м’яв у руках тороки своїх шортів, але всі помітили гарячий рум’янець на його обличчі. Щоки палали майже так само, як руда чуприна. Беата побіліла. Стала білою, наче її сукенка, — Беата була вбрана в білу сукню.

— Вони чудово пасують одне одному, — підтримала подругу Анна. — Обоє мають руде волосся.

— 1 нітрохи не пасують! — сердито заперечила Туне. — Тоді й діти будуть рудими…

Тепер Ейнар обертав пляшку. Він так її крутнув, що вона поволі, але неухильно зближалася горлечком до Анни. Анна ледь не вмліла.

— Дія! — випалила вона, і всі роти повідкривали з переляку.

Анна ніяк не могла погодитися на правду . Ейнар міг запитати, яку таємницю вона ховає у торбинці.

Усі не зводили очей з Ейнара. Той довго думав. У садку залягла тривожна тиша. Анна потерпала від страху, що Ейнар загадає щось підступне.

— Поцілуй Йорґена!

Ваааууу — прошелестіло садом. Навіть сливка заскрипіла.

— Мені б ніколи не дозволили, — пошепки промовила Беата.

— А їй доведеться поцілувати, — зловтішно наполіг Ейнар.

Він не здогадувався, що це Аннине заповітне бажання.

Можливо, вона почувалась би незручно, якби все відбувалося у білий день, але надворі вже давно смеркло, а в сутінках усе інакше. У садку споночіло, під сливкою залягли темні тіні. Діти примружено придивлялися до Анни — їм було та-а-ак цікаво! Лише Еллен дивилася заздрісно й не могла приховати злість.

— Цілуй! — під’юджував Анну Кнут.

— Гаразд… — Анна глянула на Йорґена. Той нітрохи не хвилювався.

— Та вже цілуй!

Анна підвелася, віддала свою торбинку Беаті, подивилася в очі Йорґенові.

— Як цілуватися? Сидячи чи стоячи?

— Сидячи, — відповів Ейнар, посуваючись убік, щоб звільнити їй місце.

Анна вклякнула. Крізь діряві колготи холодила вогка земля, але їй було байдуже.

— Цілуй! — звеліли в один голос Ейнар та Кнут.

— Добре, цілую!

Анна зазирнула Йорґенові в самісінькі очі. Вони були такі гарні, ніжні й усміхнені. Анна зажмурилася, подумки полічила — раз-два-три — нахилилася до хлопчика, десь туди, де мали б бути його губи, й поцілувала.

Кров гарячою хвилею захлиснула все її єство. Йорґенові губи були м’якими на дотик. Але все сталося так швидко. Мить… і вже по поцілунку…

— Закоротко! — вигукнув Кнут. — Довше треба цілуватися!

— Ні! Не треба довше… — втрутилася Еллен.

— Поцілунок має тривати не менше десяти секунд, — підтримав Кнута Ейнар. — Засікаємо час…

— Ну ж бо, цілуйтеся ще раз! — звелів Кнут.

— Це шахрайство! — обурилася Еллен.

— Ні, не шахрайство, — заперечив Ейнар. — Я крутив пляшку, маю право розпоряджатися!

— На старт! Увага! Цілуй! — скомандував Даґ. Тільки він мав годинника з секундоміром.

Анна знову заплющила очі й нахилилася до Йорґенових губ. Вони були теплі й пахли справжнім хлопцем. Тепер це потривало довше. То було дивне відчуття. Вона ж ніколи досі не цілувалася. І вже ніколи-ніколи не захоче цілувати когось іншого. Лише Йорґена!

Раптом щось просвистіло повз Аннине вухо — ш-шух! — вдарило по коліні й впало поряд у траву. Коліно заболіло, і дівчинка розплющила очі. Шкіра почервоніла, з ранки проступила краплина крові. Неподалік лежала непробивна югославська пляшка. Розбилася на друзки…