Віґдіс Йорт - Йорґен + Анна = любов

Доки клеїла лист у щоденник, настала п’ята година. Треба було поквапитися, щоб не спізнитися на вечірку.

— Привіт! — зустріла її на порозі Еллен.

— Вітаю з днем народження, — сказала Анна й простягнула подарунок.

Еллен відразу розкрила пакуночок.

— Ґумка… — розчаровано промовила вона.

— Решта гостей вже прийшла?

— Так, ти остання…

— Он як!

Анна пройшла за Еллен до вітальні. Ошатно вбрані гості сиділи на канапі. Туне, Беата й двоюрідна сестра Еллен — Тереза. Вони були чепурніші на вигляд, ніж Анна, чистіші, яскравіші, новіші, і мали більше рюшів на сукенках.

Зате Анна отримала любовного листа!

— Навіщо тобі торбинка за столом?

Анна прихопила торбинку зі собою, не хотіла залишати її в коридорі — там лежав потаємний щоденник! Не можна спускати з неї ока!

— Бо я так хочу!

— Але це мій дім! — вперлася Еллен.

Тієї миті до вітальні ввійшла мама Еллен і сказала, що ковбаски вже готові. Гостей мали частувати ковбасками з картопляними млинцями, кетчупом та гірчицею.

Еллен накрила стіл гарною скатертиною з серветками, викладеними у формі лебедів. Біля кожної тарілки лежали кольорові картки з іменами запрошених. Аннина картка була коричневого кольору. Коли всі вмостилися за столом, прийшов тато Еллен і поцікавився, що подарували доньці її друзі.

— Тереза подарувала довгі, ясно-жовті кокарди, — сказала Еллен. — Беата — книжку «Рослинний світ у барвах», Туне — рожевий поштовий папір з серденьками й рожеві конверти.

— Як гарно! — похвалив тато. — Тепер зможеш писати листи кохання…

Тато засміявся. Туне й Еллен теж засміялися. Дуже голосно…

А коли пересміялися, Еллен додала:

— Анна подарувала ґумку-стирачку!

Усі взялися до ковбасок.

— Ням-ням, які смачні ковбаски, Еллен, — похвалила Туне.

— Дуже добрі, — підтримала її Тереза.

— Ага, добрі, — озвалася Беата.

Анна нічого не сказала. Вона думала про Йорґена. Вона думала лиш про те, що вони з Йорґеном відтепер закохана пара. Вона дуже хотіла поділитися цим з Беатою, бо новина була такою неймовірною, що її годі було носити в собі.

— Рип-рип , — прошепотіла Анна до подружки.

Беата кивнула. Зрозуміла, про що йдеться — їм треба поговорити.

З’ївши по дві ковбаски, гості наминали вже не так жадібно.

— Бідолашний Кнут, — сказала Туне. — Так, бідолашний… Уявляєте, батько обстриг його майже наголо!

— Бідолаха! — підтримала подругу Еллен. — Добре, що мій тато мене не стриже. Я ходжу в перукарню!

— Я — теж, — підхопила Туне.

— І я, — додала Тереза.

— Але я не стрижуся, — сказала Еллен. — Довге волосся — це дуже гарно.

— Так, найгарніше в світі, — озвалася Туне. — Я теж відрощую своє волосся.

Анна мовчала. Думала.

— Які гарні кокарди ти сьогодні заплела, Анно, — пустила шпильку Еллен. — Саме на одну косичку.

Анна не відповіла. Вона думала про четвертий пункт у таємному щоденнику.

— Що ти носиш у своїй торбинці? — запитала Еллен, схилившись під стіл. — Гадаєш, я її не бачу під стільцем?

— Це — таємниця.

— Овва! Не забувай, що ти в моєму домі!

— То й що! — відрубала Анна, міцно стискаючи торбинку.

— А я відберу її в тебе! Подивлюся, що там!

— Лишень спробуй! — мовила Анна, грізно глянувши на Еллен, і ще раз повторила: — Лишень спробуй!

Анна була найсильнішою у класі, сильнішою за Еллен. І бігала швидше. Еллен ніколи не бігала на уроках фізкультури, відсиджувалася у туалеті й причісувалася перед дзеркалом.

— Нас тут більше!

— Лишень спробуйте!

Анна не боялася. Вона не раз давала відкоша хлопчакам, навіть побила якось Рікарда з п’ятого класу. До того ж знала — Беата на її боці.

Еллен гупнула руками об стіл і підвелася. Хотіла ще щось сказати, але тієї миті до вітальні ввійшла її мама.

— А тепер заспіваємо вітальну пісеньку для Еллен, — запропонувала вона.

— Гаразд, заспіваймо, — Еллен тріпнула «кінським хвостом».

Її волосся було пов’язане довгою рожевою кокардою, яка пасувала до рожевої сукенки з пишними шлярками. Навіть черевички були рожевого кольору.

— Щасливих уродин і радості навколо … — заспівали діти.

Туне й Тереза співали на повен голос, Беата — тихенько, Анна ж ледь ворушила губами.

— Чого ж так мляво! Співаймо усі разом! — дорікнула мама Еллен й почала спочатку: — Щасливих уродин і радості навколо бажаємо тобі, наша дорога Еллен!

Потім мама принесла святковий торт. Еллен одним подмухом погасила всі свічки на торті й забажала три бажання: