Віґдіс Йорт - Йорґен + Анна = любов

Однак сьогодні таке її зовсім не цікавило. Думки витали деінде. На вечерю мама приготувала спагеті, улюблену страву Анни. Проте їй зовсім не хотілося їсти.

— Може, хоч трішки? — вмовляла мама.

— Я не голодна.

Мама поцікавилася, як доні ночувалося у Беати. Сестрички сказали, що ліпше було б, якби Анна залишилася удома й не покидала їх на самого лиш Уле. Проте Анна не мала часу вислуховувати їхні балачки.

— Я йду на день народження, — сказала вона. — А ще треба причепуритися і купити подарунок.

— Ти стала такою сварливою останнім часом, Анно, — дорікнула мама. — Я тебе не розумію. Ти ж не маєш жодних підстав гніватися. Я і спагеті тобі готую, і новий пенал подарувала, і на день народження відпустила…

Анна мовчки подалася до своєї кімнати. Так, мама нічого не розуміє.

За Анною ув’язалися менші сестрички. Хотіли подивитися, як вона чепуритиметься. Анна зняла светр, штани, кросівки й шкарпетки. Одягнула тонкі, білі колготи й блакитну сукенку з кишеньками на грудях і рюшами по обидва боки на подолі.

— Яка ти гарна, — захоплювалися сестрички.

— Якщо хочете, можете заплести мені косички, — сказала Анна.

Сестрички захотіли.

Анна сіла на кухонну табуретку перед дзеркалом у передпокої. Дивилася на своє відображення. Дуже навіть симпатична, ось тільки в сукні не схожа сама на себе. Якась інакша. Ніби з екрану телевізора.

Не так просто було заплести Анні косички, вона мала коротке волосся. Не косички, а смішні хвостики. Знайшлася тільки одна кокарда, тому в другу косичку вплели грубу бавовняну нитку. Довгу й майже одного кольору з кокардою. Вона звисала на спину, баламкалася, і здавалося, що то справжнє довге волосся.

Мама дала Анні двадцять крон на подарунок.

— Сподіваюся, ти тепер трохи подобрішаєш, Анно, — сказала мама.

Анна поклала гроші в гаманець. Гаманець, новий пенал і таємний щоденник — у картату торбинку. Вона збігла східцями, вискочила за ворота — тільки сукенка війнула на вітрі.

— Збігаєш для мене до крамнички, а я за те крону тобі дам? — попросив Уле.

— Ні, я на день народження іду…

— Дурна гуска! — буркнув Уле. Сестричка в сукні видавалася йому надзвичайно дурненькою.

Парадні черевички завжди цокали вулицею якось інакше. Так тоненько: цок-цак, цок-цак …

— Шух-шух , — шурхотіла торбинка, погойдуючись від ходи.

— М-м-м, м-м-м , — мугикала Анна на мотив пісеньки «Едельвейс».

Мугикання пісеньки на ходу дуже помічне. Допомагає забути, куди прямуєш, якщо прямуєш до не надто приємного місця, скажімо, до зубного лікаря. Анна намагалася заглушити думки про мету своєї прогулянки й думати лише про подарунок на день народження. Але намарно. З голови не йшла велосипедна помпа. Чи лежить там лист від Йорґена?

Ще здаля, з вершечка пагорба, вона добре бачила свій велосипед. Він самотньо стояв під дашком комори й чекав на неї.

Анна зайшла на порожнє шкільне подвір’я. Воно мало зовсім інакший вигляд, коли в школі нікого не було, ніхто не грав у лови, не стовбичив під смітниками, не сидів на сходах. Подвір’я ніби промовляло до неї:

— Привіт, Анно! Як приємно, що ти завітала, коли немає занять, коли всі покинули мене. Може, трохи посидиш у мене в гостях? Так сумно й самотньо стає, коли всі розходяться додому.

— Я тільки заберу свій велосипед, — прошепотіла Анна.

Вона рушила під накриття, душа їй завмирала. А підійшовши ближче, помітила щось біле в помпі. Лист! Любовний лист!

Відкривала конверт, тремтячи від хвилювання.

Ось що там було написано:

Дорога Анно Люнде,

Я теж тебе кохаю. І залюбки буду твоїм хлопцем. Ми можемо класти свої листи на тому місці, де Кнут розповідав про Гельґу-Розбійницю. Під каменем. Гадаєш, він правду казав? Не знаю, чи можна всьому вірити. Чи довгими мають бути листи? Чекаю на відповідь!

Щиро, Йорґен Рюґе.

Анна сіла просто на асфальт і ще раз перечитала послання. Потім перейшла подвір’я, лягла долілиць на сходи й знову перечитала. Поклала голову на цидулку. Довго так лежала, бо сходи нагрілися за день, на них приємно було лежати.

Анна подалася до комори під дашком, але згадала, що забула торбинку на сходах, вернулася, перечитала листа.

Перш ніж сісти на велосипед і поїхати зі шкільного подвір’я, ще раз прочитала листа. Вона дуже кохала Йорґена Рюґе!

Анна поїхала на головний майдан села з книгарнею, поштою, банком та парфумерною крамницею. У книгарні купила клей, щоб вклеїти Йорґенового листа в потаємний щоденник. Клей коштував чотирнадцять крон і дев’яносто п’ять ере, але вона конче мусила його придбати. На подарунок Еллен вона купила жовту ґумку-стирачку з запахом цитрини. Хотіла жовту стрічку, то матиме жовту… ґумку.