Енн Файн - Борошняні немовлята

Пані Арнотт нетерпляче повернула на вузьку доріжку, що вела до входу для вчителів. Ігноруючи суворе шкільне правило і табличку «Стороннім вхід заборонено» на дерев’яному стовпчику, Саймон і далі йшов пліч-о-пліч з нею та продовжував горланити:

Пані Арнотт зупинилася. Раніше з Саймоном таких проблем не було. Він бував нестриманим і неоковирним. Інколи він бував справжнісіньким шибеником. Але вона мусила визнати, що за весь час їхнього знайомства по-справжньому норовистим він ніколи не бував. Що ж їй робити? Прочитати йому мораль чи вдати, що вона його не чує? Передусім, подумала пані Арнотт, чи є навколо свідки?

Вона підняла голову і побачила, як у вікні учительської між складок штор пан Картрайт докурює свою останню перед уроком цигарку.

Він помахав їй. Помилково сприйнявши її розгублений вираз обличчя як прохання про допомогу, він прочинив вікно і вже був ладен волати на Саймона за те, що той насмілився ступити на землю обітовану.

— …все буде гаразд , — почув він пронизливий спів Саймона.

Все буде гаразд? Упізнавши слова з пісні, пан Картрайт одразу ж усе збагнув. Тепер він дивився на Саймона з учительською радістю та гордістю. Гріш ціна психології!

Ось хлопчина — ходячий доказ того, що старий добрий здоровий глузд завжди перемагає. Заради Бога, ви лише гляньте, як він змінився! Ще вчора він розкисав, як похнюпа, від любові до свого маленького гидкого мішка з борошном. Та слова старого мудрого вчителя змінили хлопчину так, що й не впізнати. Він перетворився на цілком нормального юнака (ну, нормального за його мірками, звичайно), ще й залицяється до кохання всього свого життя, неземної пані Арнотт, і співає їй серенад прекрасним гучним голосом.

— Когось вабить спокій й колиска дитяча, — чарівний тенор Саймона лунав на шкільному подвір’ї.

Та пауза після цих слів дещо затяглася. Пан Картрайт на хвильку відчув себе жертвою старих східних тортур, яка чекає, поки крапля води впаде їй на голову.

Зрештою він не витримав, ширше відчинив вікно, висунувся з нього і загримів своїм чудовим мелодійним баритоном, яким він завжди виправляв учнів, коли ті хибили, співаючи псалми:

Саймон знесилено впав на коліна. Пані Арнотт накивала п’ятами. Ззаду підбіг Вейн.

— Що це там завивав Старий Бецман?

— Але я — вітрильник, — важко дихаючи, повторив Саймон, — пливу повсякчас.

Вейн скривився.

— І що ж це означає?

Саймон глянув угору, щоб запитати пана Картрайта. Але було вже надто пізно. Цілком задоволений таким вдалим завершенням чудової старої моряцької пісні, пан Картрайт загасив цигарку, зачинив вікно і зник.

Однією з найсильніших Вейнових рис була надлюдська наполегливість — він не раз це доводив на футбольному полі.

— Як людина може бути вітрильником? — уперто запитав він.

— Звідки мені знати? — відрізав Саймон. — Треба когось запитати.

— Кого?

Вейн роззирнувся. Навколо не було ні душі, крім Мартіна Саймона, який ішов стежкою, читаючи «Пошуки Святого Грааля». [16] «Пошуки Святого Грааля» — лицарський роман початку XIII століття ( прим. редакторки ).

— Спитай у нього. Він ботан. Мусить знати.

Саймонове обличчя засяяло. Так, Мартін Саймон мусить знати. Той, хто цілими днями викаблучується, читаючи поезію (ще й частенько французькою), точно зможе перекласти закручений рядок з пісні нормальною мовою. Запросто.

Саймон підвівся з колін і пішов по траві, зупинившись майже перед самісіньким Мартіном. А відтак виставив ногу і навмисно преспокійно чекав, поки Мартін перечепиться через неї, а його «Пошуки Святого Грааля» гепнуться на траву.

— Вибач, — сказав Саймон і нахилився, щоб підняти книжку, а потім віддати її хлопцю.

— Дякую, — сказав Мартін дещо насторожено.

Але Саймон вважав, що нахилитися і підняти книжку цілком досить, щоб продемонструвати свої благі наміри. Не було потреби церемонитися далі.

— Слухай, — сказав він. — Ти розумака. Поезію читаєш. Скажи, що означає, коли хтось стверджує, що він — вітрильник?

Мартін завагався. Може, вони просто хочуть з нього посміятися. З іншого боку, було очевидно, що Саймон налаштований серйозно і рішуче. Здавалося, хлопець щось шукає, як лицар Ґалагад з тієї книжки, яку він щойно повернув.