Наталія Уіллрайт - Пригоди казок

– Це неможливо! Він нас детально промальовував! – заступилася за художника красуня Царівна. Вона щойно вийшла з морської піни і тепер сушила свою довгу русу косу.

– Згоден із Царівною! Он яку булаву гарну він мені зробив! – підтримав казкову красуню Котигорошко. – А ти, зелений, взагалі не з наших казок, тому мовчи! Бо накрию тебе булавою – будеш знати! – Богатир загрозливо підняв булаву в напрямку героя ірландських народних казок.

– Ой-ой-ой, налякати, – огризнувся Лепрекон, але про всяк випадок відійшов на безпечну відстань.

Всі на секунду замовкли. Повз зупинку громадського транспорту на великій швидкості проїхав автомобіль, піднявши в повітря аркуші і деяке сміття. Персонажі, які до цього залишалися на своїх малюнках – повипадали на асфальт.

– Ай, ой! – заохкали звірі з рукавички.

– Ай! – повторив за ними пес Сірко, приземляючись на спину. – Це ж треба, прямо на спину! Можна подумати, мені радикуліту мало, тепер ще й від синців болітиме.

– Не турбуйся, ми тебе вилікуємо, компреси зробимо. Будеш як новенький, – спробував заспокоїти казкового собаку Майстер Іванко.

На своє випадіння з ілюстрації відреагувала і Коза-Дереза. Вона виставила вперед ріжки і дуже голосно промовила:

– Страшно, прям описатися, – з єхидною ноткою прокоментував дії Кози-Дерези Лепрекон.

– Тю на тебе, зелений, – заступився за козочку Кабанчик.

– Ти на мене не тюкай, – огризнувся герой ірландських народних казок, – а то розповім, чим мої історії закінчуватися.

Кабанчик почав бити ратицею землю і загрозливо похрокувати убік Лепрекона, але його зупинив Івасик-Телесик:

– Досить вам. Усі однаково потрапили до однієї неприємності. Я вам ось що скажу. Нам би вибратися звідси, поки ніхто не побачив.

– І куди вибиратися? – поцікавився Пан Коцький, який прийняв важливу позу, заправивши лапи за широкий пояс, оперізуючий кожух.

– Я пропоную знайти нашого мальовника. Нехай скаже, чому викинув нас на узбіччя, – висловила пропозицію красуня Царівна.

– І де нам його шукати? – поцікавився Котигорошко.

– Я допоможу, гав. Я хоч і старий, гав, та нюх ще добрий, – відгукнувся Сірко.

Герої казок підтримали оплесками чарівного пса. Сірко одразу ж активізувався. Він відчув свою значимість і вирішив виправдати покладену на нього відповідальність. Казковий собака почав обнюхувати асфальт біля зупинки. Сірко два рази чхнув, після впевнено поставив лапу на тротуар і з гордістю промовив:

– Ось тут, гав, він сів у візок, гав!

Лепрекон голосно розреготався на таку заяву Сірко.

– Ой, заморив! Теж мені сищик! – крізь сміх видавив герой ірландських народних казок, а через кілька секунд вже спокійно додав: – Це і так зрозуміти, що він тут сів в автобус та поїхати далі подорожувати по містах.

– А ти звідки про автобус і міста знаєш? – поцікавився у гнома Івасик-Телесик.

Мешканець лісів закотив очі:

– Тому що я зверху лежати в папці і бачити, як поїхав наш художник, а ми розлітатися в різні боки. Я ось під цього волохатого потрапити, досі ще шерсть у роті. Тьху!

У відповідь Пан Коцький невдоволено пирхнув.

– Досить вам, – зупинила суперечку Царівна. – Поки ми сваримося, наш мальовник усе далі від нас від’їжджає.

– Згоден, – підтримав красуню Майстер Іванко, – треба вирушати на пошуки нашого власника.

– Але як нам бути? Пішки доведеться дуже довго шукати нашого мальовника, – приєдналася до розмови Лисичка з рукавички.

– А ми теж поїдемо на автобусі, – заявив Івасик-Телесик, – як наш мальовник.

Лепрекон хмикнув на таку заяву, а от іншим ідея сподобалася. Герої казок ствердно захитали головами. Але перш ніж сісти в маршрутний автобус, на загальному голосуванні було прийнято рішення запастися харчами. Так як Пан Коцький з’їв все, що намалював для нього художник, казкові герої на чолі з Івасиком-Телесиком, Котигорошко і Майстром Іванко попрямували в напрямку продуктового магазину на АЗС. За ними на деякій відстані дріботів Лепрекон, бурмочучи собі під ніс різні сварливі вислови. В основному на тему того, що «це ж треба було потрапити саме в цю папку…»

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.