Наталія Уіллрайт - Пригоди казок

Після Кози-Дерези Мілош взявся за Пана Коцького.

Молодий художник домальовував ілюстрацію до однойменної казки. Залишалося тільки закінчити візерунки на кожушку, виконаному в класичному українському стилі. Саме цим Мілош і займався, поки їхав на попутці до Києва. Він якраз дофарбовував олівцями останній орнамент, коли до нього суржиком звернувся водій автомобіля:

– Дуже натурально рисуєте. Кот прям як живой! Вот-вот і пригнєт ко мне.

Художник підняв очі на літнього чоловіка. Колоритний сільський мешканець посміхався під густими вусами.

– О! Дякую. Я народні казки збираю по країнах. Ось зараз в Україні вивчаю фольклор, – відповів Мілош з польським акцентом.

– Да-а-а, наш фольклор богат на всякі небилиці! – Водій старої «Ниви» повернувся до художника.

У цей момент автомобіль злегка підкинуло. Пролунав гучний лясь пробитого колеса, і автомобіль повело убік. Літній чоловік ледве встиг вивернути кермо, щоб уникнути зіткнення з пасажирським автобусом. Старенька «Нива» скотилася в неглибоку траншею, що йшла вздовж узбіччя дороги. Автомобіль кілька разів сіпнувся і заглух.

– Ну це ж надо! – обурився водій. – Пораскидали по дорозі всякий мусор!

Літній чоловік вийшов із автівки, щоб оцінити масштаб події. Він розглядав пошкодження, супроводжуючи побачене неголосними непристойними висловами.

У той час поки водій оцінював стан «Ниви», Мілош збирав свої ілюстрації. Від стрибків і різкого гальмування з відкритого рюкзака художника під сидіння випало кілька малюнків. Мілош почав обережно підбирати аркуші, намагаючись розкласти ілюстрації по папках, кожна з яких відповідала певній країні.

Поки молодий чоловік упорядковував малюнки, водій завершив огляд автомобіля і повернувся в салон «Ниви».

– Все, приїхали, дальше тільки кума визивать, шоб трактором тягнул. – Стукнув він кулаком по керму, після чого обернувся до Мілоша: – Ти там як? Цел?

Мілош ствердно хитнув головою.

Він якраз закінчив розкладати ілюстрації по папках. Похапцем художник не помітив, що один з малюнків він випадково помістив до інших персонажів. Лепрекон з горщиком золота потрапив до збірки за мотивами українських народних казок. Мілош відволікся на питання водія, і тепер маленькому шкідливому гному доведеться впритул співіснувати з позитивними героями місцевого фольклору.

– Ну шо? Будеш со мной кума чекать? – звернувся водій «Ниви» до Мілоша.

– Та ні, я краще поїду далі, щоб часу не гаяти, – відповів художник.

– І то вєрно, чого тут со старіком сідеть-то? Тим паче шо вон там зупинка, бач? Возлє заправки. – Літній чоловік показав убік АЗС.

– Оттудава доберешся до Києва, – продовжив пояснювати водій «Ниви». – Тут вже часто маршрутні автобуси ходять.

– Дуже вам дякую. Бажаю, щоб ваш кум швидше приїхав на допомогу, – відповів Мілош, поклав останню папку в рюкзак і вийшов з автівки.

– І тобі сказок побільше назбирать, – побажав художнику водій.

Мілош озирнувся. На дорожньому вказівнику було відзначено, що до Києва ще сорок кілометрів. А тому молодому чоловікові нічого не залишалося, як чекати маршрутного автобуса на зупинці громадського транспорту.

Навколо зупинки було розкидано багато різного сміттям. Урна доверху набита обгортками від шоколадок та чіпсів, а під лавою валялися недопалки. Мілош скривився і відійшов трохи убік від громадського місця, яке місцеві перетворили в смітник.

Так як на горизонті ніяких маршрутних автобусів видно не було, Мілош дістав смартфон і почав заповнювати свій блог. Молодий художник якраз дописував останні враження від подорожі, коли здалеку до нього долинули гучні звуки музики та пісень. По напрямку до Києва котив справжній цирковий обоз. Саме обоз. Не сучасні оздоблені автобуси, а старі скрипучі вози криті пересувними домівками і запряжені конями. Чим ближче під’їжджала процесія, тим голосніше ставала музика. Коли обоз порівнявся з автобусною зупинкою, Мілош завмер від подиву. На пологому даху першої надбудованої домівки розташувалися хористи з оркестром. Співаки на всі горлянки кричали пісні, а музики вроздріб грали на духових та струнних інструментах. І ні тих ні інших не бентежила створювана ними моторошна какофонія. Одразу за позбавленим слуху і голосу ансамблем їхав інший віз, з вікон якого виглядали напудрені жінки та чоловіки. Помітивши Мілоша, вони почали усміхатися і вітально махати руками. Художник машинально хитнув головою, продовжуючи з подивом спостерігати за незвичайним дійством.