Максим Федорченко - Шість казок

Жив собі колись один Равлик. Він мешкав у глиняному глеку, який невідомо хто загубив у траві на луках. Може, той глек і не губив ніхто, а просто кинув, адже була в ньому дірка. Через цю дірку в глек і потрапив Равлик, який щойно вилупився. Також через ту дірку в глек проростала трава, якою й харчувався Равлик. Жив собі він у глеку, плодився і розмножувався, як і годиться всім живим істотам.

Одного дня Равлик вирішив визирнути зі свого глека та подивитися на білий світ. Виліз він на край глека та свої півпрозорі ріжки витягнув: а ну ж бо, який він, той білий світ! А над луками саме дощик йшов. Дощові краплини впали на ріжки Равлика, і він їх приголомшено сховав: це так неприємно, коли холодна вода потрапляє в очі! А, так: очі в равликів розташовані на кінцях їхніх напівпрозорих ріжок – такі маленькі цяточки.

Почекав Равлик трохи та знову ріжки з глека вистромив – і знову отримав воду в очі! Равлику це геть не сподобалось, і він попрямував назад, у глек, де в затишній темряві мешкали інші равлики – Равликові діти, онуки та праонуки.

– Білий світ – то є суцільна вода в очі! – повідомив Равлик своїм нащадкам. – Кажу вам істину: тримайтеся цього глека та не шукайте нічого іншого поза ним, адже отримаєте лишень воду в очі.

Ця думка поширилася глеком так швидко, як це тільки можливо серед такого повільного народу як равлики. Поступово вона перетворилася на пануюче серед глекових равликів уявлення про будову світу. Світ складається з глека, де затишно, тепло, а харчі ростуть самі собою просто нізвідки, та з білого світу, який геть увесь – суцільна вода в очі.

Та за деякий час у равличому народі з’явився молоденький і доволі прудкий равлик. І вирішив він самостійно дізнатися: що ж то воно таке, той білий світ. Він потихеньку видерся на край глека та обережно вистромив свої ріжки назовні.

А над луками буяло літо. Соковиті трави, запашні квіти, щедре сонечко, блакить неба з білими хмаринками – ось що побачив юний равлик! І він швиденько – так швидко, як тільки міг – попрямував назад, аби розповісти всім іншим, що білий світ – прекрасний.

Йому не повірили: вже давно всі равлики звикли вважати, що білий світ за межами глека – суцільна вода в очі. Над юним равликом глузували, над ним відверто знущалися, а згодом навіть почали його звинувачувати. Адже він не лише розповідав нісенітниці про загальновідомі речі, але й підривав авторитет старого Равлика!

Старий Равлик, до речі, повівся гідно. Він так сказав равличому народу:

– Я особисто перевірю повідомлення юного бунтівника, – і попрямував до краю глека. Та коли він вистромив назовні свої напівпрозорі ріжки, погода вже змінилася, як це влітку буває, і над луками пішов дощик. Равлик знову отримав воду в очі та повернувся до інших із цією звісткою. Відтоді з юним равликом вже ніхто навіть не спілкувався – всі вважали його небезпечним божевільним.

Аж тут нагодилася корова. Йшла вона собі луками та зачепила копитом старий глек, в якому жили равлики, глек і розсипався на друзки! Так равлики втратили належну їм глекову частину світу, опинилися на світі білому та розповзлися ним навсібіч. Побачили вони чимало: і холодну воду в очі, і щедре на тепло сонце, і багаті на траву луки, і безжальну до равликів зиму. Відтоді вже кожен равлик знав, що білий світ – різноманітний, є в ньому і вода в очі та інші прикрощі, але трапляється чимало смачних, цікавих і прекрасних речей.

І тільки старий Равлик лишився жити під уламками глека. Він настільки звик вважати, що білий світ – то суцільна вода в очі, що навіть ріжки свої ніколи з панциру не вистромляв, беріг очі від води.

Так і живе досі старий Равлик під уламками глека на луках посеред величезного й різноманітного білого світу!

Жив собі колись хлопчик на ім'я… втім, його ім'я для цієї історії не має значення, адже таке могло трапитися будь із ким. Головне ж про того хлопчика ось що: неслухняний він був.

Отже, жив собі неслухняний хлопчик. Він не слухався ані мами, ані тата, ані бабусь-дідусів, тіток-дядьків і всіх інших родичів, ані вихователів у дитсадочку чи просто старших роками людей – ніколи, нізащо, за жодних обставин.

Хлопчик був настільки впертий у непослуху, що змучена родина навіть вдавалася до хитрощів. Йому щось суворо забороняли або, навпаки, наполегливо щось наказували – насправді ж воліючи, аби той вчинив навпаки. Та цей відчайдушний обман, нехай і вимушений, викликав у батьків хлопчика пекучий сором. А ще вони побоювалися, що в голові хлопчика, й без того непокірливий, утвориться суцільний безлад, і всі «добре» та «погано», «можна» та «неможна» переплутаються назавжди. Тому в такий спосіб від хлопчика добивалися чогось всього лише двічі або тричі за все його неслухняне життя.