Наталія Уіллрайт: Пригоди казок

Услід за першим та другим возами їхали ще кілька будиночків на колесах. Вони виявилися не настільки багатолюдними, як перші, але все ж то тут, то там миготіли строкаті одежі циркачів. Останнім рипів старими осями напівзруйнований віз, над яким був надбудований величезний прямокутний ящик. Його дошки в деяких місцях прогнили і ці діри абияк було прикрито нерівно прибитими прямокутниками фанери. Саме за цим возом на буксирі їхав старий горбатий «Запорожець», розмальований єдинорогами. За кермом сидів чоловік, лице якого покривав товстий шар гриму, приховавши всі ознаки віку. Спочатку Мілошу навіть здалося, що водій «запоріжця» – звичайний манекен. Але той повернув голову убік молодого художника, на секунду посміхнувся кривою посмішкою, а після знову застиг в тій самій позі.

Циркова процесія повернула на АЗС. Як тільки вози зупинилися на стоянці біля станції, музики та хористи закінчили свою виставу. На зміну какофонії прийшов неймовірний галас. Всі циркачі вийшли зі своїх будинків на колесах. Вони розбилися на групки, розосередившись по території автозаправної станції. Працівники цирку із задоволенням позували всім охочим. Вони сміялися та галасували. Деякі з них вирушили до місцевого маркету, інші розважали перехожих. Осторонь залишився стояти тільки чоловік без віку. Він застиг на місці, не приділяючи уваги зацікавленим перехожим. Чоловік ніби не мав ніякого відношення до своїх колег, що влаштували веселий балаган на автозаправці. Заклавши руки за широкий строкатий пояс, він уважно спостерігав за тим, що відбувається навкруги. Його маленькі чорні оченята хитро видивлялися з-під вицвілого капелюха, схожого на убрання як у Наполеона. До пари якому на чоловікові було вдягнено короткий фрак брудно-помаранчевого кольору, штани в яскраву смужку, зелений жилет і посіріла сорочка.

На той час як циркачі окупували територію АЗС, Мілош прийшов до тями від ступору. Молодий чоловік прогулявся в напрямку стоянки, щоб сфотографувати для свого блогу незвичайний рух. Художник зробив кілька знімків на телефон, а після витягнув з рюкзака професійну фотокамеру. Він якраз закінчив фотографувати, коли до зупинки громадського транспорту під’їхав автобус. Мілош схопив розкритий рюкзак, накинув його на плече і побіг наздоганяти міжміську маршрутку. Вже через хвилину збирач фольклору сплачував свій проїзд до Києва. Але, стрибаючи на останню сходинку автобуса, художник не звернув уваги на те, що папка з малюнками до українських народних казок випала з рюкзака. Під час польоту її вміст розлетівся в різні боки. Аркуші з ілюстраціями приземлилися на тротуар та проїжджу частину біля зупинки. Серед розкиданих малюнків опинився і шкідливий Лепрекон, який випадково потрапив не до своєї збірки казкових персонажів.

– Фу! Тьху! Скільки шерсті! А ну, забиратися з мого аркуша! – пролунало буркотливе обурення з ірландським акцентом.

– Ой, можна подумати! У самого шерстяка до пояса, а на мене бурчить, – відповів муркочущий голос.

Несподівано з малюнка, на якому був зображений кіт Пан Коцький, витягнулася волохата лапа. Вона зачепилася кігтями за асфальт і стала стягувати свій аркуш з іншої ілюстрації. Знизу виявився малюнок того самого Лепрекона, який випадково потрапив в папку до українських народних казок. Герой ірландського фольклору піднявся з паперу та сів вертикально. Його тіло одразу ж набуло об’єму.

– Фу ти ну ти… – пробурчав Лепрекон з акцентом.

Низький на зріст мешканець ірландських лісів поправив на голові зелений капелюх і приструнив густу руду бороду. Потім витягнув з малюнка горщик, доверху набитий золотими монетами, та почав вибиратися сам. На дії Лепрекона відреагував Пан Коцький, який теж частково висунувся зі свого аркуша.

– Куди це ти зібрався? – здивувався Пан Коцький.

– Куди-куди, – огризнувся Лепрекон. – Подалі з цього смітника. Не для того мене малювати три дні, щоб я тут валявся серед недопалків. Тьху!

Лепрекон демонстративно плюнув убік доверху заповненого сміттєвого кошика. Він підняв свій горщик і вже попрямував до АЗС, але його відволік Івасик-Телесик.

– Де це ми? Що це ми? – з подивом промовив круглолиций хлопчисько.

– Де це ми, що це ми… – перекривив його Лепрекон. – Викинути нас на узбіччя, за непотрібністю!