Ілларіон Павлюк - Я бачу, вас цікавить пітьма

— Поможіть! — сказав він дівчині, й та всім тілом навалилася на брикливу Галу.

Забіг лікар у білому халаті, тримаючи в руках допотопний, іще совєцький джгут.

— Масивна кровотеча! — вигукнула медсестра.

Лікар підскочив до узголів’я ліжка, задер Галин лікоть, притиснувши руку до вуха, і почав накладати джгут, — з одного боку на шию, з іншого — довкола Галиної руки. Він робив усе, наче й правильно, але Андрій помітив, що його рухи були занадто різкі. Зрештою розсохлий джгут голосно клацнув і луснув.

— Холера! — вигукнув він, і розвів у боки руки з обривками джгута.

Гала знову спробувала вирватися, Андрієві пальці зіслизнули, і знову хлюпнула кров. Андрій затиснув рани краєм простирадла і сильно надавив. Лікар знову заходився накладати джгут. Андрій наліг на її груди коліном. Цього разу вдалося, хоча й Гала немилосердно хвицалася й намагалася кусатися.

— Є! — видихнув лікар. — Ксеня, дві таблетки хлоралгідрату і зонд! Швидко!

Ксеня втекла.

— На склянку води! — гукнув він услід.

Стало тихо. Лише Гала важко дихала. Лікар і далі обома руками притискав її до ліжка, та вона вже не пручалася. Андрій ураз усвідомив, що стоїть у трусах і футболці. Зніяковів. Накинув на плечі ковдру, що впала на підлогу. І цієї миті відчув погляд. Повернувся. Гала дивилася на нього, і її очі більше не видавалися безтямними. Навпаки — погляд був дуже осмислений. Осмислений і пронизливий.

— Я маю піти, щоб повернутися, — чітко сказала вона Андрієві. — Повернутися разом із Надійкою!

Гала заспокоїлася, швидко впавши в наркотичний сон. Ксенія весь час пальцями притискала їй рану, бо навіть попри джгут така кровотеча могла відновитися. Меланхолійно попискував тонометр. Навіть дивно, що тут знайшовся електронний. Лікар кудись вийшов.

— Я вибачаюся… — озвався Андрій. — Хотів запитати, чому на ній наручники…

— Щоб цілком не прив’язувати. Тут наглядати за нею особливо нема кому. А так хоча б судно могла собі взяти. Наш дільничний залишив.

— Вона злочинниця чи що?

— Самогубця, — відповіла медсестра. — Тільки серійна.

— Тобто?

— Четверта спроба.

Вона мала тихий глибокий голос і манеру говорити скрадливо, майже боязко. Чорне довге волосся, гнучка постава, тонкі вишукані кисті білих худорлявих рук.

— Мене Андрієм звуть, — представився він і всміхнувся.

— Знаю. Я вашу картку заповнювала.

— А ви Ксеня?

— А я Ксеня.

Якщо їй і хотілося потеревенити, вона цього не показувала.

Через якийсь час Андрій із лікарем сиділи в його кабінеті, де неяскраве вранішнє сонце залишало на підлозі два тьмаві прямокутники. Лікар улаштувався на єдиному стільці і курив, дивлячись у стіну. Йому було десь близько сорока. Може, й менше. Приємне розумне обличчя, ледь хвилясте темне волосся. Андрій сидів на тахті навпроти, посьорбуючи з надщербленої чашки гіркий чай.

— То виходить, відколи зникла її дочка, вона весь час намагається… — Андрій провів пальцем по шиї. — Той-во…

Лікар кивнув:

— Ви і про дочку знаєте?

— Я ж консультант у поліції… Тому й приїхав. До речі, я — Андрій. А ви?

— «Роздягайтеся, хвора!» — «А ви?» — різними голосами продекламував лікар і, реготнувши, втер руку об халат. — Не чули цей анекдот? Євген Павлович мене звати.

Андрій насторожено потиснув його теплу долоню. Лікарський жарт пролунав навдивовижу недоречно.

— Без вас ми б не впоралися, — серйозно мовив Євген Павлович.

Андрій знітився:

— Та годі вам… Попередні три рази якось же давали раду.

Євген Павлович зітхнув.

— Вона спершу повіситися намагалася. Удосвіта, коли дочка зникла, — на карнизі від фіранок… То він їй на голову обірвався. Дванадцять швів наклав… Начебто, адекватно поводилася… Казала, — на емоціях… Відпустив додому. То вона газ у квартирі відкрутила… Добре, сусіди запах відчули! Не встигла як слід надихатися. Ну, а сьогодні — прошу дуже: двічі підряд. Їй уже якась інша допомога потрібна, — він постукав себе пальцем по скроні. — А ми тут що можемо! Я й чергова медсестра — ото й уся допомога… Добре, що сьогодні Оксі, інші взагалі безтолкові.

— Оксі — це Оксана?

— Ксеня. Але всі називають Оксі. Медсестри добу через дві працюють. А я взагалі, можна вважати, без вихідних!

— А Гала… Вона через дочку?

— Через хвору голову! Інша мати шукала б до кінця! А ця… Жити їй не хочеться…

— Це ж треба: в сорочці людина народилася, й не цінує! Чотири рази жива лишилася…