Григорий Кирилюк: Бувальщина прикордонника Гриви

І зразу виникла проблема: як же поділитись півкарбованцем?

— Ти куди їдеш, Льоко? — питає Гордій.

— В Аршаву. Хіба я тобі не казав у Білій Церкві?

— Я й забув. Але чого? Це ж не в нас, а… там… за кордоном… в Польщі?! — мовив Грива і сам злякався своїх слів.

— Ф’ю-ю, — свиснув Льока, потім цвіркнув крізь зуби. — В Аршаві, башка твоя, всі живуть по-панськи. І я хочу бути паном.

— Ну й будь, — розгнівано буркнув Грива, — але…

— Нічаво «але», — передражнив Льока, — ти станеш на граніцу і тогда мєня не пустіш?

— Не пущу, Льоко!

— От і товариш! Отдай полтіннік. Ти ужо, считай, пограничнік. Отряд — вот рядом. І шамать по горло будеш. Дайош?

Подумав Грива, подумав і, не дивлячись на срібного коваля у срібному фартусі, простягнув півкарбованця Льоці.

На цьому тимчасові друзі й розійшлись у різні сторони..

Десь опівдні Гордій Грива нетерпляче тупцяв перед зеленого брамою, поруч якої стояв під грибком вартовий, тільки грибок був не червоний, як у Білій Церкві, а зелений. І сам вартовий мав на собі чимало яскраво-зеленого кольору — кашкет, петлиці…

Назвавши ім’я та прізвище брата, Гордій пішов разом з командиром, у якого на руці полум’яніла новенька пов’язка. На півдорозі до високої білої будови він передав Гриву іншому командирові. Сивоскроній, з батьківським поглядом очей командир спитав хлопчину — хто він? Звідкіля? Чого прибув до загону?

— Я, товаришу комісар, брат Гарасима Гриви. Хочу…

— О, підожди, підожди. А хто тобі сказав, що я комісар?

— Як хто? Вартовий біля брами, коли вас побачив. Іди, каже, он просись у комісара.

— Непорядок! — похитав головою командир. — Говорити стороннім…

— Та який я сторонній, товаришу комісар! — образився Грива.

— Розберемось. Ходім зі мною, хлопче.

— В тюрму?

— Ні, ні… — мимоволі усміхнувся комісар.

Увійшли у приміщення. І на Гриву війнуло не кам’яною сирістю, не запахом зброї, не злежалими паперами чи клеєм, а чим би ви думали, га? Борщем! Так, так, борщем! Рум’яним, заправленим підсмаженими вишкварками, з свіжою капустою, який уміла варити хіба тільки Гордієва мати. О, як хлопцю залоскотало в носі!

Комісар сів по один бік столу, Гриву посадив навпроти і чогось довго роздивлявся його. Затим покликав кухаря.

Поки вони їли смачний прикордонний борщ, комісар ще розпитував Гордія: про батька, про матір, про сестру, про брата. А по обіді несподівано приголомшив такою новиною:

— Твій, Гордійку, брат уже закінчив строк служби на кордоні і виїхав працювати на завод у Харків. А добре служив!..

У Гриви випала ложка з рук. Йому на хвильку відібрало мову.

Комісар помітив це і став заспокоювати хлопця. Гордій глянув у комісарові співчутливі очі й заплакав.

— Ну-ну, ти чого? У нас на кордоні не плачуть!

— У-у-у, — Гордієві тисло в горлі,— у мене, товаришу комісар, є давня мрія…

— Яка мрія?

— Стати за брата… на кордоні. Дуже прошу вас — прийміть. Прийміть мене в прикордонники!

Комісар усміхнувся, невизначено похитав головою. За спиною у нього став той самий командир з червоною пов’язкою на рукаві, який супроводжував Гриву від брами. Підійшли ще прикордонник у білій курточці та кухар у випрасуваному ковпакові. Всі чекали вирішення комісара. А він не дуже квапився. Коли надумався, то шепнув щось на вухо кухареві. Той миттю збігав на кухню і повернувся до столу з хлібиною й шматком сала. Комісар передав усе це Гриві, по-батьківськи порадив:

— Вертайся, Гордійку, додому. Підрости трохи…

Командир з червоною пов’язкою, співчуваючи, вивів хлопця за браму. Грива ішов, заплітаючи ногу за ногу, не бачачи світа білого.

Три дні блукав він біля загону, а коли у торбі не лишилося ні хліба, ані сала, знову підступив до комісара з єдиною надією і просьбою:

— Прийміть мене в прикордонники, товаришу комісар. От… от побачите, жодного шпигуна не пропущу через кордон. Навіть вуркагана Льоку, який хоче в Аршаву, щоб стати паном…

Комісар не розсердився. Він підкликав Гордія ближче, поклав йому на плече теплу долоню і ще раз порадив підрости, набратись сили, добре підучитись. Й знову наказав нагодувати Гриву. Кухар нагодував, однак на дорогу дав хлопцеві наполовину менше сала і невеличку хлібину. Черговий командир провів Гордія далеко за браму, доправив на вулицю, що вела до станції. На прощання сказав:

— Ти ще гвинтівки не втримаєш, а з неї ж треба стріляти! Бувай здоровий…

Під копою жита Грива з’їв хліб і сало, переспав дві ночі в снопах, а третього ранку знов рушив до зеленої брами. І таки допросився й утретє до комісара. Щастя, що біля брами кожної доби мінялися вартові, то й не відганяли.