Олег Сенцов - Жизня

Здесь есть возможность читать онлайн «Олег Сенцов - Жизня» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2019, ISBN: 2019, Издательство: Видавництво Старого Лева, Жанр: Детская проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Жизня: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Жизня»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Олег Сенцов — український кінорежисер, сценарист та письменник, громадський активіст. Лауреат Премії Сахарова «За свободу думки» та Національної премії України ім. Т. Шевченка. Був затриманий в Криму в травні 2014 року і засуджений до 20 років ув’язнення в російській в'язниці за звинуваченням у тероризмі. «Жизня» — збірка автобіографічних оповідань. Це книжка для всіх, хто досі не знайшов відповіді на запитання, чому Олег допомагав українським військовим у Криму, чому відкрито говорив про розв’язану Росією війну в Україні, чому розпочав голодування і не просив про помилування. Ці тексти знайомлять нас з автором у період важливих для нього внутрішніх пошуків і змін, коли він прагне зрозуміти, хто він, яким шляхом піде далі і з якого більше ніколи не зійде. Це перша публікація творів Олега Сенцова в перекладі українською мовою, що подаються поруч із російськомовними оригіналами. Це надзвичайно важлива для Олега книжка, і, навіть перебуваючи в ув’язненні, він активно брав участь у її виданні.

Жизня — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Жизня», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Історія стала моїм другим улюбленим предметом. Сама історичка була набагато інтелігентніша за істеричку з російської, але вона теж не дуже любила, коли з нею постійно вступали в суперечки з принципових для мене запитань, які я ставив з нестриманістю юнацького максималізму й відсутністю щонайменшої толерантності. Тож мене, знов-таки, виганяли в коридор. Із вікна коридору біля кабінету російської було видно парадний вхід, там завжди хтось ходив, і було не дуже нудно. А з історичного коридору, як на долоні, відкривався шкільний стадіон; там часто хтось бігав удалині, і мелькали кольорові спортивні костюми, а на лавах сиділи звільнені від фізкультури, але зобов’язані нудитися на уроках, одягнені в однакові коричневі роби учнів країни рабів.

Однак треба віддати належне обом моїм учителькам: вони не знижували мені оцінок, хоча, думаю, їх досі трусить від мого прізвища.

У дитинстві я товаришував із Мишком. У дитинстві я взагалі з багатьма товаришував, та з Мишком ми ходили в одну групу дитсадка. Втім, весь наш клас у неї ходив, але з ним я товаришував найбільше. Попервах ми навіть сиділи з Мишком за однією партою, але потім дуже швидко з’ясувалося, що він майбутній трієчник і хуліган, і нас швидко розсадили — певно, щоб він мене не зіпсував. Мене посадили з дівчинкою, яка стала хорошисткою з перспективою перейти у відмінниці. Та коли в п’ятому класі її пересадили від мене назад, вона раптово знову стала просто хорошисткою — з перспективою в трієчниці. А зі мною посадили нову дівчинку, з якою нас наступного року приймали першими в піонери, бо вона стала другою за успішністю в класі. Згодом, відчувши щось неладне, класна керівничка і її відсадила від мене геть — і дівчинка ледве закінчила школу на трійки.

Таке сусідство зі мною сприяло злетам і падінням у навчанні ще кількох учнів, поки в дев’ятому класі мене не посадили з Драконом. А оскільки він уже давно й упевнено їздив на трійках і двійках, та ще й погано читав по складах, а писав ще гірше й зовсім не прагнув жодних вершин знань (та йому б і не повірили), то наше наступне сусідство ніяк не позначилося на його оцінках. Дракон складався з приблизно ста кілограмів м’язів і провів більшу частину школи на тренуваннях, зборах та чемпіонатах, навигравав до шістнадцяти років усе, що можна виграти, — і тому ближче до старших класів ми почали бачити його вже регулярно. Його посадили зі мною, і вчителі ставили йому тепер трійки — за відсутність прогулів і невинні очі замість відповідей.

Та я хотів написати про Мишка. Точніше, я все про себе пишу, але цей шматочок буде через Мишка. У першому класі його пересадили від мене до простої дівчинки, вони ділили між собою свої трійки та двійки, украй рідко четвірки, і просиділи так аж до випуску в дев’ятому класі. До кінця початкової школи було вже зрозуміло, хто і як навчатиметься, точніше — уже навчається. Та існування в тепличних умовах одного вчителя до четвертого класу робить не такою помітною різницю в оцінках і знаннях, усі ще йдуть майже вкупі, різкі зриви трапляються лише в особливо тяжких випадках. Усю початкову школу я старався бути як усі й з усіма, і це в мене нібито виходило. Я був одним із кращих, та це ніяк не вирізняло мене й нікого не дратувало. Проблеми почалися, коли ми вирвалися із маленького затишного світу одного кабінету на простори всієї школи — до різних учителів. Ураз стало зрозуміло, що більшість серед нас — уже трієчники, трошки хорошистів, а точніше — хорошисток, чимало двієчників, а от відмінників якось катастрофічно мало. І я — серед них. Не те щоб я поривався отримувати добрі оцінки — я ніколи й нічого особливо не вчив і, тим більше, не зазубрював, — просто мені подобалося навчатися, я звик усе робити добре, і тому навчання давалося мені досить легко.

У четвертому класною керівничкою в нас стала досить доросла тітка, математичка. Вона, схоже, розгледіла в мені нового Ейлера й була од мене в захваті. Весь клас подумав, що я в неї в мазунчиках, і тому отримую п’ятірки й похвалу задарма — тоді як інші цього всього від неї майже не бачать. Здебільшого вона хапала хлопчаків за волосся, біля самісінької шиї, й водила класом, на різні лади примовляючи слово «нехлюй». Конфлікт насувався, та я про нього навіть не здогадувався. Усе прорвалося, коли наприкінці навчального року я побився з Мишком. Він був нижчий за мене, але дуже міцний і кремезний од природи, а я, від цієї ж природи, чомусь був досить худий і тоді ще не дуже високий. Ми з ним тоді вже майже не дружили, однак і не ворогували. Побилися через якусь дрібницю в коридорі на перерві. Мишко мене навіть і не вдарив, просто добряче штовхнув, але так, що я відлетів до батареї. Я не плакав, хоча й боліло. Та проблема була в іншому — в тому, що все це побачила класна керівничка, яка підійшла вже насамкінець і, звісно ж, призначила винним Мишка. Він на той час уже був формальним і неформальним лідером серед учнів, і всі поважливо називали його Міха, — тож коли його з мамою наступного дня викликали до директора, весь клас, звісно, став на його бік, а мене зарахували до стукачів. І невдовзі почалося пекло. За наступні півроку я став відщепенцем, істотою, яку всі в класі зневажали. На уроках, поки вчитель бачить, усе наче й нічого, максимум можна було отримати ляща, коли той відвернеться. Та що коїлося на перервах і після уроків, краще й не згадувати. І справа тут не у фізичному насиллі чи приниженнях, справа у повсюдному щоденному психологічному цькуванні — за умови активності одних і потурання інших. Не те щоб мене били геть усі, просто багато хто хотів принизити. З ким би я не вступав у бійку, навіть якщо я перемагав, що траплялося вкрай рідко з моєю хирлявою статурою, клас завжди ставав на бік мого супротивника — і далі було тільки гірше. Я ховався, утікав, як міг захищався, але не скаржився й не просив пощади. Головним завданням було якось вижити на перервах і потім непомітно вислизнути зі школи. У кожному дитячому колективі є такий відщепенець, недоторканний, об’єкт загальних насмішок і постійних принижень, з якого знущаються всі у класі — точніше, поки одні знущаються, інші просто спостерігають. Це важко витримати, цього неможливо змінити, це ще гірше, аніж із кастами в Індії. Хіба міняти школу або когось убити, хоча навряд чи друге допоможе.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Жизня»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Жизня» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Жизня»

Обсуждение, отзывы о книге «Жизня» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x