Терри Пратчетт - ВІльні малолюдці

Їжа на фермі була переважно всіх відтінків білого та брунатного. Ніколи в них не було нічого рожевого чи блакитного і, тим паче, — їжа ніколи не тремтіла і не тряслась.

Тут було щось на паличках, щось осяйне і блискуче в півмисках. Все було якесь вигадливе: прикрашене кремом, шоколадними крихтами і незліченними кольоровими кульками. Все було вимішане, глазуроване чи закручене. На їжу це не було схоже. Такий вигляд, мабуть, має їжа, коли ти себе добре поводив, умер і потрапив у рай.

Це їжа не просто для того, щоб насититися, а щоб ще й похизуватись. Її виклали на купи зелені і декорували велетенськими квітковими композиціями. Прозорі фігури різних форм височіли, наче мильні камені, посеред їстівного пейзажу. Тіфані простягла руку і торкнулася до блискучого півника. Він був вирізьблений з льоду — аж змокріли пучки пальців. Постатей було багато різних: огрядний веселун, таця крижаних фруктів, лебідь…

На мить Тіфані піддалася спокусі. Вона так давно не мала й риски в роті. Та ця їжа — зовсім не їстівна. Це надто очевидно. Це приманка. Аж чутно, як вона промовляє:

— Привіт, дорогенька! З’їж-но мене!

«Я починаю розуміти, що до чого в цьому світі, — подумала Тіфані. — Як добре, що дрімки не скумекали покласти сиру…»

…і тут з’явився сир. Так, наче він там завжди й був .

В «Альманаку» вона бачила чимало різних видів сиру. Вона зналася на сирі і їй завжди було цікаво, як смакують ті незнані види.

Так багато сирів із загадковими назвами, як‑от тремтливий мамкабер, пахучий форкор, старий гавкавда, червонявий риблошмяк і, звісно ж, легендарний підстілтон з блакитною цвіллю, який слід прицвяхувати до столу, щоб на інші сири не кидався!

«Маленький шматочок не зашкодить, авжеж… Скуштувати — це ж зовсім не те саме, що з’їсти, правда ж? Все ж під контролем. Я ж бачу цей сон наскрізь. Ну що може трапитися страшного?»

«Сир… ну хто може встояти перед сиром!»

«Звісно, що дрімка виклала сюди сир, як тільки я подумала про нього…»

Тіфані вже взяла в руки ніж для сиру. Вона й сама не знає, як так сталося.

Холодна краплина впала їй на руку. І вона глянула на найближчу крижану скульптуру.

Пастушка у сукні з опуклими клинами і великому капелюсі. Тіфані була певна, що раніше це був лебідь.

До неї повернулася лють. Її мало не ошукали! Вона пильно подивилася до ножа для сиру і наказала:

— Обернись на меч.

Врешті-решт, дрімка ж втілює її думки, але що думати, вирішує Тіфані. Вона ж справжня. І якась частина її наяву.

Щось клацнуло.

— Поправка, — сказала Тіфані. — Обернись на трохи легший меч.

І тепер вона мала меч, який могла втримати в руках.

Зелень на столі зашелестіла, і звідти вигулькнула руда чуприна.

— П-с-ст, — прошепотіла вона. — Не їж канапе!

— А ти спізнився!

— Та то все та псякров, дрімка, яка тебе тут морочить, — пояснив Пограб. — Не хтіла нас впустити, бо ми вбрані не за дрескодом.

І він, вбраний у чорний смокінг з метеликом, виліз з капусти і зніяковів. Капуста знову зашелестіла, і звідти повистрибувало решта фіґлів. Вони трохи скидалися на рудоволосих пінгвінів.

— Дрескод? — здивувалася Тіфані.

— Ая, — відповів Дурноверхий Вулі, з листочком капусти на голові. — І, якби мене хто питав, то ті смокінячі портки страшно тиснут!

— Ти вже знайшла дрімку? — спитав Пограб.

— Ні! Тут тьма-тьмуща людей!

— Я допоможу, — сказав Пограбуйко. — Дрімка сі не сховає, якщо ти станеш просто перед нев. Та буть пильна! Хто його зна, на шо воно здатне, як го в кут загнати. Хлопці, так, ану вйо на пошуки і вдавайте, шо вам ся вечірка подобає!

— Можна напитисі і побитисі?! — радісно вигукнув Дурноверхий Вулі.

— А най тебе качка копне, — закотив очі Пограб. — Ні, лоботрясе, ніяких бійок і пиятик! То є крута вечірка, ти то розумієш? А то значить, шо треба напижитисі як єндик і вести світські бесіди! Розчинисі в натовпі!

— Я є знатний розчинник! Всі в осад випадут! — запевнив Дурноверхий Вулі. — Ходімо!

Навіть уві сні, навіть на розкішному балу, Нак Мак Фіґлі не розгубились: дожени, вгати і верещи — але ввічливо!

— Прекрасна погода, як на цю пору, так, пане смердюху?

— Гей, смаркаче, ану принеси-но мені картопельки по-французьки, і то прудко!

— Оркестр грає божественно! Чи так, чи не так, а як є!

— Ану засмаж мені ікри, і щоб зі скоринкою!

З натовпом коїлось щось дивне. Ніхто не панікував і не намагався втекти, а це, поза сумнівом, — єдино правильна реакція на вторгнення фіґлів.