Терри Пратчетт - ВІльні малолюдці

— Чому?

— Бо їх набагато легше увіпхати в піч! — сказала міс Тік.

Та Тіфані не злякалася, просто роздратувалася:

— Нечемно так казати, — сказала вона.

— Ну, відьми й не мусять бути чемними , — відповіла міс Тік, виймаючи з-під столу велику чорну торбу. — Я рада, що ти звернула на це увагу.

— А що, справді є школи для відьом? — не вгавала Тіфані.

— В певному сенсі, так, є, — відказала міс Тік.

— Де вони?

— Недалеко.

— Там чарівно?

— Дуже.

— Це дивовижне місце?

— Іншого такого не знайти.

— А я можу туди потрапити за допомогою магії? Ну, єдиноріг, може, якийсь по мене прийде і відвезе туди?

— З якого це дива? Єдиноріг — то всього лиш велика коняка, хіба що трохи шпичакувата. Нема чим зачаровуватись, — відповіла міс Тік. — З тебе одне яйце, будь така ласкава.

— І де саме мені шукати цю школу? — наполягала на своєму Тіфані, простягаючи яйце.

— Ага. Зриш у корінь, — сказала міс Тік. — З тебе два коренеплоди, моркви, скажімо.

Тіфані простягла їй моркву.

— Дякую. Слухай: щоб знайти школу відьом, йди на оце узвишшя, вилізь на вершину, розплющ очі… — міс Тік завагалась.

— Так?

— А тоді ще раз розплющ очі.

— Але ж… — почала було Тіфані.

— А яйця ще є?

— Нема, але…

— Нема? То й науки більше нема. А от у мене є до тебе питання.

— А яйця у вас є? — миттєво знайшла що відповісти Тіфані.

— Ха! Ти ще щось бачила коло річки?

У наметі запала тиша. Ззовні проникали відголоски граматичних помилок і єретичні географічні координати, а Тіфані та міс Тік прикипіли поглядами одна до одної.

— Ні, — збрехала Тіфані.

— Точно? — перепитала міс Тік.

— Точно.

Обидві продовжували змагатися, хто кого перегледить. Тільки от Тіфані могла перегледіти хоч кота!

— Ясно, — промовила міс Тік, відвівши погляд. — Дуже добре. Якщо так, то, будь ласкава, скажи… чи коли ти спинилась на порозі мого намету і сказала «Ага» тоном, який мені видався зухвалим, чи ти думала таке: «Ось дивний маленький чорний намет із загадковою маленькою вивіскою, тож зайду-но всередину, пошукаю пригод», а чи таке: «Це, мабуть, намет якоїсь злої відьми, на кшталт місіс Окунець, і вона може зачарувати мене, не встигну я й порога переступити»? Та досить на мене витріщатися! Тобі вже очі сльозяться!

— Я думала і те, і те, — сказала Тіфані, кліпнувши.

— І все одно увійшла? Чому ж?

— З’ясувати.

— Гарна відповідь. Відьми від природи люблять усюди пхати свого носа, — міс Тік підвелася. — Гаразд, мені час іти. Сподіваюся, ми ще побачимося. А наостанок ось тобі моя порада, безкоштовно.

— А я маю щось за неї заплатити?

— Що? Я ж щойно сказала, що вона безкоштовна! — відповіла міс Тік.

— Авжеж, але тато казав мені, що безкоштовні поради виливаються в копієчку, — сказала Тіфані.

Міс Тік пхикнула:

— Ну тоді ця порада — безцінна, — мовила вона. — Слухай сюди!

— Слухаю, — сказала Тіфані.

— Добре. А тепер… якщо ти віриш у себе…

— Так?

— …і у свої мрії…

— Так?

— …і йтимеш за своєї зіркою… — вела далі міс Тік.

— Так?

— …тебе все одно перевершуватимуть ті, хто старанно працює, вчиться і не лінується, як ти. На все добре.

В наметі, здавалося, потемніло. Час було йти. Тіфані не спам’яталася, як опинилася в натовпі вчителів, які згортали свої намети.

Вона не озиралася. Вона достатньо довідалася, щоб більше не озиратися: або намет лишиться на місці, що буде розчаруванням, або ж він дивовижним чином зникне, що буде лячно.

Вона попрямувала додому і все думала, чи слід було розповісти про рудоволосих чоловічків. Вона змовчала, і на те була ціла низка причин. Тепер вона й не була певна, що бачила їх насправді; їй здавалося, що людці цього б не хотіли; і це приємно, що міс Тік не знає усього. Так. От це найвагоміша причина. Міс Тік — занадто розумна, на думку Тіфані.

Дорогою додому вона вийшла на вершину пагорба Ковчег неподалік села. Він не дуже високий, не досягає навіть пагорбів навколо ферми і вже точно не рівня горам.

Пагорб дуже… домашній. На вершині є місцина, де нічого не росте, і Тіфані чула історію, мовляв, там герой боровся із драконом, і де пролилася кров бестії, там нічого відтоді не росте. А ще є переказ, буцімто під пагорбом заховані скарби, які той дракон охороняв , а ще одна розповідає, що тут похований король у латах із чистого золота. Багато історій розповідають про пагорб: дивно, що вони його ще не розчавили.