Терри Пратчетт - ВІльні малолюдці

— Добре, та це все одно не зовсім про чаклунство, — сказала міс Тік, розвіявши чари. — Власне, тобі не треба мати відьом у предках, щоб стати відьмою. Це сприяє, ясна річ, завдяки спадковості.

— Ви маєте на увазі, талант передається? — спитала Тіфані, звівши брову.

— Частково, так, — відповіла міс Тік. — Та мені йшлося про гостроверхі капелюхи, скажімо. Якщо в тебе є бабуся, яка залишить тобі у спадок гостроверхий капелюх, то це вбереже тобі масу грошей. Їх неймовірно важко знайти, особливо таких, щоб втримали на собі господарку. Чи був такий у пані Болячки?

— Не думаю, — сказала Тіфані. — Вона надягала капелюх лиш тоді, коли було дуже вже холодно. Вона надягала на голову замість каптура старий мішок з-під зерна. Е-е-е… це рахується?

Вперше за всю розмову міс Тік пом’якшала:

— Цілком можливо, — мовила вона. — Тіфані, а ти маєш братів чи сестер?

— Маю, шістьох сестер, — відказала Тіфані. — Я наймолодша. Вони вже майже всі живуть окремо.

— Але ти і не найменша, бо в тебе є милий молодший братик, — зауважила міс Тік. — Єдиний хлопчик. Оце так був сюрприз!

Ні з того, ні з сього напівпосмішка міс Тік почала дратувати Тіфані.

— А звідки ж ви знаєте про мого брата? — спитала вона.

Посмішка щезла. Міс Тік подумала: «А мала кмітлива» .

— Здогадалася, — сказала вона. Нікому не подобається, коли його чи її ловлять на шпигунстві.

— Ви застосовуєте до мене персикологію? — випалила Тіфані.

— Ти маєш на увазі психологію? — спитала міс Тік.

— Та яка різниця, — сказала Тіфані. — Ви думаєте, що я його не люблю, бо батьки з ним цяцькаються і панькаються, еге ж?

— Таке мені на думку не спадало, — мовила міс Тік і поклала край хвилюванням, що її впіймано на шпигунстві. — Можливо, таке у мене склалося враження, бо ти використала його як приманку для слизького чудовиська, — додала вона.

— Та він ще той зануда! — сказала Тіфані. — Він завжди в мене на голові, і я мушу його доглядати, а ще він завжди хоче солодощів. Пусте, — вела вона далі, — мені треба було швидко щось вигадати.

— Таки так, — погодилась міс Тік.

— Бабуня Болячка позбулась би тих чудовиськ з річки, — сказала Тіфані, пропустивши повз вуха слова міс Тік. — Навіть, якщо про них і не пише в книжках.

І вона б зарадила місіс Окунець, додала вона про себе. Вона б говорила, а люди б слухались… Вони завжди слухали бабусю. Говори за тих, хто безголосий , казала вона.

— Добре, — промовила міс Тік. — Відьми багато чому можуть зарадити. Ти сказала, що річка, звідки виплигнула Дженні, була мілкою? І світ весь помутнів і затремтів? А шурхіт був?

Тіфані аж засяяла:

— Був, авжеж!

— Ох, лихо насувається.

Тіфані розхвилювалась.

— А я можу його спинити?

— Ого, я вражена, — відповіла міс Тік. — Ти щойно сказала «А я можу його спинити?», а не «Чи хтось його може спинити?». Це добре. Ти готова до відповідальності. Це добрий початок. І ти тверезо мислиш. Однак спинити його ти не можеш.

— Але ж я вгатила Зеленозубу Дженні по голові!

— Пощастило, — відказала міс Тік. — Повір, вона — це ще квіточки, на твоєму шляху може стрітися щось значно гірше. Думаю, вторгнення почнеться саме тут, тому, моя дівчинко, в тебе стільки ж шансів, що й у того ягняти, котре народилося зимової ночі. Не плентайся попід ногами. А я піду гукну на допомогу.

— Що, Барона покличете?

— Мати Василева, ні. Який з нього пожиток?

— Але ж нас він захищає, — сказала Тіфані. — Мама так каже.

— Справді? — спитала міс Тік. — Кого від кого? Тобто, від кого ж це?

— Ну, від, тих… нападів, здається. Від інших баронів, так тато каже.

— Він має велику армію?

— Та, е-е-е, в нього є сержант Робертз, і Кевін, ще є Невіл і Тревор, — перелічила Тіфані.

— І вони всі володіють магією? — поцікавилась міс Тік.

— Одного разу я бачила, як Невіл показував карткові фокуси, — відповіла Тіфані.

— Йде на ура на вечірках, але проти когось такого, як Дженні — не піде, — сказала міс Тік. — Тут що, взагалі нема відьом?

Тіфані завагалась.

— Була старенька місіс Окунець, — сказала вона. О, так. Вона жила сама у дивній хатинці…

— Гарне ім’я, — сказала міс Тік. — Та не певна, чи чула його раніше. Де вона?

— Замерзла минулої зими, — поволі вимовила Тіфані.

— А тепер розкажи мені те, що хочеш утаїти, — різко, наче бритвою втнула, мовила міс Тік.

— Е-е… вона благала, щоб її впустили, але люди не відчиняли їй, і вона… е-е-е… це була морозяна ніч, і… вона замерзла.