Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Ці Великі Древні, продовжував Кастро, складаються не з плоті і крові. Але Вони мають форму — хіба це зображення у вигляді зірки не є підтвердженням цього? — але їхня форма втілена не в матерії. Коли зірки розташовувалися правильно, Вони могли через небеса проходити зі світу у світ; коли ж зірки розходилися, Вони не могли жити. Але хоча Вони більше й не жили, насправді ніколи не помирали. Усі Вони лежать у кам’яницях у Їхньому величному місті Р’льєх, запечатані закляттями могутнього Ктулху, щоб одного дня знову постати у величі, коли зорі і земля будуть готові до Їхнього приходу. Але в той час якась зовнішня сила має прислужитися, аби звільнити Їхні тіла. Ті заклинання, що зберігали Їх неторканими, водночас й утримували Їх від першого поруху, тож Вони могли хіба що лежати, пробуджені, у темряві і думати, в той час як минали незліченні мільйони років. Їм відоме все цікаве, що лише було у Всесвіті, бо Вони спілкувалися, обмінюючись думками. Навіть тепер Вони розмовляють у своїх могилах. Коли ж, після вічностей Хаосу, прийшла перша людина, Великі Древні заговорили до тих, котрі були сприйнятливішими, з’являючись у їхніх снах; бо тільки так Їхня мова могла бути зрозумілою для створеного із плоті розуму звичайних ссавців.

Тоді ж, прошепотів Кастро, перші люди створили культ довкола невеличких ідолів, яких їм показали Великі Древні; ідолів, принесених у похмурі ери із темних зірок. Цей культ не мав припиняти свого існування, доки зірки не повернуться на місце і таємні жерці піднімуть величного Ктулху з могили, щоб воскресити Його творіння і відновити Його владу на землі. Впізнати той час буде легко, бо того дня людство уподібниться Великим Древнім; вільні і дикі, поза межами добра і зла, відкинувши закони і мораль, люди вічно святкуватимуть, убиватимуть, впиватимуться жорстокістю задля розваги. Тоді звільнені Древні навчать їх нових способів кричати, вбивати, і пити, і насолоджуватись життям, і вся земля запалає від голокосту екстазу і свободи. А доти, згідно з певними правилами, культ має берегти в пам’яті ті стародавні практики і темну силу пророцтва про їх повернення.

У прадавні часи обрані люди розмовляли у снах із захороненими Древніми, але потім щось трапилося. Величне кам’яне місто Р’льєх, з його монолітами і гробницями, поглинула океанська безодня, і глибокі води, сповнені первісних таємниць, крізь які не може проникнути навіть думка, обірвали цей містичний зв’язок. Але пам’ять ніколи не зникала, і верховні жерці оповідали, що коли зірки будуть сприятливі, місто знову підніметься. Тоді із землі постануть її чорні духи, ветхі і похмурі, сповнені пітьмавих чуток, зібраних у розколинах на дні забутих морів. Але про них старий Кастро не відважився багато говорити. Він швидко урвав свою мову, і жодні вмовляння чи хитрощі не могли змусити його продовжувати цю розмову. Він також категорично відмовився бодай щось сказати про розмір Древніх. Що ж до культу, то за його словами, мабуть, його осереддя — посеред неходжених пустель Аравії, де стоїть оповитий сном Ірам, приховане і недосяжне Місто Колон [14] Йдеться про Ірам Багатоколонний, легендарне доісламське місто в Аравії, яке, за переказами, було найпрекраснішим містом усіх часів і уособлювало велич і багатство. У 1992 році було знайдено залишки Іраму, тож воно вже не є загубленим. . Той культ не був споріднений з європейськими відьомськими культами, адепти яких навіть нічого про нього не знали. Жодна книга ніколи його не згадувала, хоча один давній китаєць казав, що у Некрономіконі божевільного араба Абдула Альхазреда можна вбачати подвійний зміст, який посвячені можуть читати так, як їм завгодно, а надто ж цей чимало обговорюваний двовірш:

Глибоко вражений і неабияк спантеличений Леґресс марно шукав хоча б якихось відомостей про історичні аспекти культу. Вочевидь, Кастро казав правду, коли запевняв, що це — цілковита таємниця. Вчена рада Туланського університету не змогла пролити світла ні на культ, ні на статуетку, і зараз детектив звернувся до найавторитетніших людей країни, де й зіткнувся ні з чим іншим, як з ґренландською історією професора Вебба.

Оповідь Леґресса викликала на зустрічі хвилю гарячкового зацікавлення, підкріпленого, власне, статуеткою, і у подальшому відлунювала в листуваннях присутніх на тій зустрічі людей; окрім того, побіжна згадка про це з’явилася в офіційних публікаціях. Для тих, хто стикався зі спорадичними випадками шарлатанства і обману, основним застережним заходом була обережність. Леґресс на деякий час передав божка професорові Веббу, але після смерті останнього статуетку повернули інспекторові і зараз вона зберігається у нього вдома, де не так давно я бачив її. Це справді жахлива річ, до того ж, безсумнівно, споріднена з сомнамбулічним барельєфом молодого Вілкокса.