Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Можливо, це була лише гра уяви — відлуння, почуте одним із поліцейських, надто вразливим іспанцем, котрому вчулися антифони [13] Від грецького (той, що звучить у відповідь) — спосіб почергового співу двох частин хору у вигляді діалогу, під час якого вони ніби відповідають одна одній. , що звучали у відповідь на ритуальний спів з неосвітлених місць у глибині лісу давніх легенд і жахіть. Пізніше я зустрівся з цим чоловіком, Хосе Д. Ґальвезом, і розпитав його; він і справді здався мені меланхолійно-мрійливим. Він навіть запевняв, що почув віддалене лопотіння величезних крил і побачив зблиск сяйливих очей, а також обриси величезного білого тіла між найвіддаленішими деревами, а проте я вважаю, що він просто наслухався місцевих забобонів.

А втім, поліцейські не надто довго залишалися в стані ступору. Обов’язок понад усе. І хоча у тому натовпі було не менше сотні оскаженілих дияволопоклонників, поліцейські, покладаючись на свою зброю, рішуче розітнули гидотну юрбу. Неможливо описати гамір і хаос, які здійнялися упродовж наступних п’яти хвилин. Кийки завдавали страшних ударів, лунали постріли з револьверів, кілька чоловік зуміли втекти; проте під кінець Леґресс нарахував сорок сім похмурих заарештованих, яким він наказав негайно одягнутися і вишикуватися між двома шеренгами полісменів. П’ятеро ідолопоклонників загинуло, а двох важкопоранених забрали на імпровізованих ношах їхні арештовані товариші. Звісно, фігурку, яка стояла на моноліті, обережно зняли, і Леґресс забрав її з собою.

Після вкрай довгої і виснажливої подорожі в’язні були допитані у поліційному відділку. Виявилося, що всі вони — інтелектуально недорозвинені метиси з ознаками виродження. Більшість були моряками, із поріддя негрів і мулатів, переважно з Вест-Індії, або португальці з островів Капа-Верде, які й привнесли у цей різнорідний культ елементи вудуїзму. Але перш ніж були отримані відповіді на численні запитання, стало зрозуміло, що поліцейські зіткнулися із чимось значно глибшим і потаємнішим, аніж звичайний негритянський фетишизм. Хай якими неосвіченими і здеградованими були ці істоти, вони з дивовижною впертістю притримувалися головної ідеї своєї мерзенної віри.

За їхніми словами, вони поклонялися Великим Древнім, що жили за багато віків до людей і прийшли з небес у ще молодий світ. Зараз ці Великі Древні покояться у надрах землі і в глибинах морів, але їхні мертві тіла відкрили свої таємниці у снах перших людей, які й створили культ, що ніколи не занепадав. Це був саме їхній культ, і заарештовані казали, що він завжди існував і завжди існуватиме, схований на далеких пустирищах і в темних місцях по всьому світу, аж доки їхній великий жрець Ктулху не повстане зі свого похмурого дому у могутньому місті Р’льєх під водою і знову запанує на землі. Одного дня, коли зорі будуть сприятливі, він їх покличе, а таємний культ завжди буде готовий до його звільнення.

А поки що нічого більше не дозволено розповідати. Тут чаїлася таємниця, вивідати яку не можна навіть під тортурами. Люди не були єдиними істотами на землі, наділеними свідомістю, з пітьми з’являлися прояви, навідуючи своїх небагатьох вірян. Але це були не Великі Древні. Ніхто і ніколи не бачив Великих Древніх. Різьблений ідол був Великим Ктулху, але ніхто не міг сказати, чи були інші бодай трохи схожі на нього. Ніхто зараз не міг вчитати прадавніх письмен, але їхній зміст передавався із уст в уста. Однак ритуальний спів не був таємницею — про нього лише треба говорити пошепки. Наспів всього-на-всього означав:

У домі своєму, у Р’льєху, мертвий Ктулху чекає вві сні.

Лише двох ув’язнених визнали при достатньо здоровому глузді для повішання, решту ж відправили до різних спеціальних закладів. Усі вони заперечували свою участь у ритуальних вбивствах і запевняли, що ці вбивства здійснювалися Чорнокрилими, які приходили до них зі своїх споконвічних сховків у населеному примарами лісі. Але більше про цих таємничих спільників нічого певного довідатися не вдалося. Інформація, вивідана і занесена до протоколу поліцією, переважно походила зі свідчень літнього метиса на ім’я Кастро, який стверджував, що запливав у дивні порти і спілкувався з невмирущими жерцями культу у горах Китаю.

Старий Кастро пам’ятав фрагменти жахливих легенд, перед якими блідли розмисли теософів і які змушували людину відчувати себе тимчасовим і скороминущим явищем у цьому світі. Відійшли в минуле епохи, коли Вони правили на землі, мешкаючи у величних містах. Їхні рештки, як повідав йому непідвладний смерті китаєць, і досі знаходять у вигляді циклопічних каменів на островах Тихого океану. Усі Вони померли за багато епох до появи людини, проте існують певні знання, здатні Їх відродити, коли зірки, зробивши коло, знову повернуться на колишні місця у циклі вічності. Адже і Вони самі спустилися сюди із зірок, принісши із собою свої образи.