Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

А все ж, поки професори один за одним хитали головою, визнаючи свою неспроможність вирішити інспекторову проблему, на цьому зібранні знайшовся один чоловік, у якого виник проблиск дивного відчуття знайомства із монструозною фігуркою і написом, і який тепер, з деяким ваганням, розповів про ту дещицю, котра була йому відома. Цим чоловіком був нині покійний Вільям Ченнінґ Вебб, професор археології Прінстонського університету і дослідник доволі делікатних матерій. Сорок вісім років тому молодий і щойно заручений професор Вебб брав участь в експедиції до Ґренландії та Ісландії, маючи на меті відшукати (цілком даремно) деякі рунічні записи; потрапивши на узбережжя Західної Ґренландії, він виявив там відокремлене плем’я вироджених ескімосів, релігією яких була цікава форма дияволопоклонництва, що шокувала його своєю кровожерністю і відразливістю. Це було вірування, про яке самі ескімоси знали небагато і на згадку про яке їх кидало у дрож, а ще вони казали, що воно прийшло зі страхітливих стародавніх епох ще до створення світу. Окрім жахливих ритуалів і людських жертвопринесень вони успадкували від предків ще деякі дивні ритуали, присвячені якомусь верховному дияволу, якого вони називали торнасук; звідти ж професор Вебб узяв ретельний фонетичний запис слів старого анґекока, або ж мага-жерця, передавши звуки латинськими літерами у єдиний прийнятний спосіб. Але найважливішим у всьому цьому був шанований культом фетиш, довкола якого вони танцювали, коли високо над крижаними пагорбами здіймалася вранішня зоря. За словами професора, це був грубий кам’яний барельєф, у якому поєднувалися огидне зображення і невідомі письмена. І, наскільки професор міг пригадати, можна побачити дуже чітку аналогію між нею і тією потворною річчю, що зараз лежала перед вченим зібранням.

Ця інформація, яку високоповажні науковці сприйняли із зацікавленням і деякою тривогою, настільки вразила іспектора, що він одразу ж почав засипати професора запитаннями. Маючи із собою копію записів звучання ритуалу заарештованих його людьми на болотах адептів невідомого культу, він умовив професора якомога точніше, пригадати звучання заклинань, почутих серед ескімосів-дияволопоклонників. За цим настала черга ретельного порівняння деталей, а потім запала зловісна тиша, коли і детектив і професор визнали цілковиту ідентичність фрази, спільної для двох пекельних ритуалів, які походили з настільки віддалених одне від одного світів. Те, що і ескімоські шамани, і луїзіанські болотні жерці виспівували своїм людиноподібним ідолам, насправді було дуже схоже на оце — поділ на слова тут вгадувався з пауз у фразі, під час її вимовляння:

Ф’нґлуї мґлв’нафг Ктулху Р’льєх вґах’наґл фхтаґн.

Леґресс в одному пункті мав значну перевагу перед професором Веббом, бо кілька його в’язнів-метисів переказали йому, що, за словами старших служителів культу, означають ці слова. Зміст цієї фрази передавався приблизно так:

У домі своєму, у Р’льєху, мертвий Ктулху чекає вві сні.

Опісля ж, у відповідь на вимогливу зацікавленість загалу, інспектор Леґресс якнайдетальніше розповів про свою зустріч з болотними служителями культу; до цієї історії, як я бачу, мій дядько поставився з глибокою цікавістю і, безсумнівно, надавав їй великої ваги. Вона скидалася на найдикіші сновидіння міфотворців і теософів, демонструючи вражаючий рівень неймовірної фантазії серед таких занехаяних культів і маргіналів, яким найменшою мірою можна було б приписати щось подібне.

Першого листопада 1907 року до поліції Нового Орлеана надійшло тривожне повідомлення з району боліт, що лежить на південь від міста. Місцеві скватери, більшістю примітивні, але добродушні нащадки Левитового коліна [10] Вживання цієї фрази не зовсім зрозуміле. Ця іронічна ідіома означає священнослужителів (нині уже вийшла з ужитку), тож, можливо, ГФЛ просто натякає на те, що скватери сповідують одну з течій протестантизму (напр. конгрегаціоналізм), яка допускає індивідуальне служіння кожного члена громади, що робить усіх мешканців нащадками «коліна Левитового». , були цілком паралізовані жахом перед невідомим чимось, яке, бувало, посеред ночі викрадало людей. Вочевидь, це була магія вуду але значно жахливіша, за будь-яку, відому їм досі; відколи зловісний гуркіт барабана вперше розкотився безупинними ударами у глибині примарних лісів, де не мешкала жодна жива душа, зникло чимало їхніх жінок і дітей. Звідти долинали божевільні верески і болісні крики, співи, від яких стигла кров, і було видно танці диявольських вогнів. І, додав переляканий посланець, люди вже більше не могли цього витримувати.