Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Мене все ще захоплювала тема цього культу, тож час від часу я марив власною славою, яку мав здобути завдяки дослідженню його витоків і міжкультурних зв’язків. Я побував у Новому Орлеані, поговорив з Леґрессом та іншими учасниками тієї давньої облави, побачив жахаюче зображення і навіть опитав тих виродків-в’язнів, котрі ще були живими. На жаль, старий Кастро помер ще кілька років тому. Мене знову вразила жива розповідь, яку я тепер почув із перших вуст, хоч вона й була не чим іншим, ніж деталізованим підтвердженням нотаток мого дядька, — я відчув, що натрапив на слід реальної, надзвичайно таємничої і дуже давньої релігії, відкриття якої враз зробить мене авторитетним і маститим археологом. Я все ще розглядав ситуацію з позиції абсолютного матеріалізму, бо хотів, щоб так воно й було, тож я із непоясненною впертістю проігнорував збіги у записах сновидінь і дивних газетних вирізках, зібраних професором Енґеллом.

Єдине, що я тоді запідозрив, а зараз, боюся, знаю напевне, це те, що смерть мого дядька була геть не природною. Він упав від необережного поштовху негра-моряка на вузенькій вуличці, що здіймалася пагорбом від старого молу, який кишів чужоземними виродками. Я не забув про притаманне окультистам із Луїзіани кровозмішання і фанатичне ставлення до моря, тож і не здивуюся, якщо дізнаюсь про змащені отрутою шпичаки та інші таємні методи, такі ж прадавні й безжалісні, як і їхні загадкові обряди й вірування. Щоправда, Леґресса і його людей залишили у спокої; але у Норвегії безжально вбили моряка, якому вдалося дещо побачити. Хіба не міг хтось зловорожий дізнатися про подальші припущення мого дядька, підкріплені інформацією, отриманою від скульптора? Думаю, професор Енґелл загинув, тому що він надто багато знав або ж був за крок від того, щоб дізнатися. І невідомо ще, чи я, бува, не закінчу так само, як він, бо я вже також дізнався немало.

Якби одного дня мене захотіли винагородити на небесах, то хай би для цього стерли всі наслідки одного цілком малоймовірного збігу: тоді мій погляд випадково впав на зім’ятий аркушик, який лежав на полиці. Там не було нічого, на що я міг би звернути увагу будь-якого іншого дня, бо це ж був лише старий номер австралійського часопису, Сіднейський вісник від 18 квітня 1925 року. Якимось дивом він оминув прес-бюро, хоча основним його завданням тоді було збирання матеріалів для досліджень мого дядька.

Раніше я недооцінював те, що професор називав Культом Ктулху, тож на той час навідувався до одного освіченого друга із Петерсона, Нью Джерсі; він був куратором місцевого музею, за фахом — мінералог. Якось, оглядаючи резервні зразки, недбало розкладені на полицях у підсобному приміщенні, я натрапив поглядом на дивне зображення в одній зі старих газет, на яких лежали камені. То був уже згаданий Сіднейський вісник, бо ж мій друг вів обширне листування з якнайширшим колом закордонних респондентів; мою ж увагу привернув дещо нечіткий знімок кам’яного зображення, яке практично не відрізнялося від того, що Леґресс знайшов у болотах.

Квапливо висмикнувши часопис з-під коштовних мінералів, я уважно вчитувався у рядки тексту, аналізуючи кожну деталь, і відчув розчарування незначним обсягом газетної замітки. Втім, висловлене у ній припущення мало надзвичайне значення для моїх досліджень, тож я обережно її вирвав, щоб ретельно проштудіювати. У замітці було сказано таке:

ТАЄМНИЧИЙ «ЛЕТЮЧИЙ ГОЛЛАНДЕЦЬ»,

ВИЯВЛЕНИЙ У МОРІ

«Пильний» прибуває з озброєною новозеландською яхтою на буксирі. На борту знайдено одного мерця і одного вцілілого. Історія відчайдушної битви і смертей на морі. Врятований моряк відмовляється коментувати інцидент. У нього знайдено дивного ідола. Слідство триває.

Вітрильник «Пильний» компанії Моррісона, що відплив із Вальпараїсо, цього ранку причалив у Дарлінґ-Гарбор, тягнучи на буксирі постраждалу в бою і виведену з ладу важкоозброєну парову яхту «Тривога» з Данідіна, Нова Зеландія, помічену 12 квітня за координатами 34°21’ південної широти і 152°17’ західної довготи, з одним живим чоловіком і одним мерцем на борту.

«Пильний» відплив із Вальпараїсо 25 березня, а 2 квітня надзвичайно потужні шторми і величезні хвилі віднесли його набагато південніше від запланованого курсу. 12 квітня з борту було помічено покинутий корабель, який, з першого погляду, здавався покинутим, але після абордажу виявилося, що він слугує притулком для одного вцілілого з пропасницею і могилою для іншого чоловіка, який, судячи з усього, вже понад тиждень був мертвим. Живий щасливець стискав у руках жахливого кам’яного ідола невідомого походження, приблизно фут заввишки, у поясненні природи якого науковці Сіднейського університету, Королівського товариства і музею на Колледж-стріт виявилися геть безсилими. За словами ж самого вцілілого, він знайшов ідола у каюті яхти, на невеликому різьбленому вівтарі доволі грубої роботи.