Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Тоді з’явилися передмістя і нарешті — велетенська одинока будівля на вершині пагорба, набагато простішої архітектури, ніж інші споруди, але збережена у значно кращому стані. Вона була похмура і присадкувата, чотири її стіни сходилися під прямим кутом, на кожному розі височіла вежа, а всередині був невеличкий брукований дворик, вся будівля глипала на світ дивними маленькими віконечками. На перший погляд, вона була зведена з базальту, хоча більшість фасаду і вкривали водорості; і така її відчуженість та самотність на цьому далекому пагорбі навівала думки про храм чи монастир. Маленькі круглі віконечка ніби світилися завдяки дрібним сяйливим рибкам, які оселилися всередині, і Картер, споглядаючи цю картину, не міг винуватити моряків за їхній страх. А потім, у світлі місяця, що проникало під воду, він помітив дивовижний, високий моноліт посередині того дворика, і побачив щось, прив’язане до нього. Позичивши у капітана оптичну трубу, він розгледів, що то моряк у шовковій тозі Оріаба, із закинутою головою, на якій порожнечею зяяли очниці, і Картер зрадів, що посвіжілий вітер невдовзі відніс корабель до приємніших морів.

Наступного дня вони зустріли корабель під фіолетовими вітрилами, що тримав курс на Зар, у країну забутих снів. Він був навантажений скляними посудинами, в яких цвіли дивовижних кольорів лілеї. Увечері одинадцятого дня на видноколі з’явився острів Оріаб, на якому височіла щербата, вкрита вічними снігами гора Нґранек. Оріаб — великий острів, а його порт Багарна — могутнє місто. Причали Багарни порфірові, саме ж місто величними терасами здіймається позаду них, над східчастими вуличками височіють горішні поверхи будинків та місточки, перекинуті між будівлями. Попід містом протікає великий, з гранітною брамою канал, яким можна дістатися до внутрішнього озера Ят, на дальньому березі якого лежать руїни прадавнього міста, збудованого з невипаленої цегли, назва якого давно вже забулася. Коли увечері корабель зайшов до гавані, вітаючи новоприбулих замерехтіли сигнальні вогні маяків-близнюків Тона і Тала, а у мільйонах віконець на терасах Багарни один за одним м’яко і лагідно спалахували теплі вогники, як загораються у присмерку зорі на небосхилі, аж поки увесь порт не перетворився на мерехтливе сузір’я, зависле поміж небесними зорями і їх відображеннями у тихих водах гавані.

Причаливши, капітан поквапився запросити Картера до свого невеличкого будиночка на березі Яту, до якого збігають схили пагорбів міста; для такого любого гостя його дружина і слуги приготували дивну, але смачнющу їжу. Наступні дні Картер проводив у всіх тавернах та людних місцях, куди сходилися збирачі лави та різьбярі, допитуючись про будь-які чутки та легенди, що стосувалися гори Нґранек, але не знайшов нікого, хто бував би на високих схилах чи бачив вирізьблене обличчя. Нґранек був дуже складною для сходження горою, за якою простягалася хіба що проклята пустка, до того ж ніхто не наважувався покластися на те, що нічвиди — це просто вигадка.

Коли капітан відплив назад до Дайлет-Ліна, Картер винайняв помешкання у старенькій корчмі, яка вікнами виходила на східчасту вуличку старого міста, будинки якого зведені з цегли і нагадують руїни на дальньому узбережжі Ята. Тут він планував своє сходження на прадавній Нґранек, тут зіставляв усе, що вдалося почути від збирачів лави про шлях нагору. Корчмар був уже в літах, він і сам чув чимало легенд, тож Картеру він став у неабиякій пригоді. Чоловік навіть повів Картера до горішньої кімнати свого старого будиночка і показав йому грубе зображення, яке один мандрівник колись давно нашкрябав на шматку глини, коли люди були сміливіші і їх ще не так лякала думка про мандрівку на круті схили Нґранека. Прадід старого корчмаря чув від свого прадіда, що мандрівник, який нашкрябав цей образ, таки піднімався на Нґранек і бачив там вирізьблене обличчя, після чого відтворив його, щоб інші також могли побачити те, що бачив він, але в Картера щодо цього були чималі сумніви, бо грубі риси обличчя малювалися явно в поспіху і недбало, до того ж воно майже цілковито ховалося за безліччю дрібніших фігур, виконаних із жахливим несмаком, що були наділені рогами, крилами, хвостами і зубами.

Нарешті, зібравши докупи всю інформацію, яку тільки міг здобути у корчмах та інших велелюдних місцях Багарни, Картер винайняв зебру і одного ранку вирушив дорогою вздовж узбережжя Ята до тієї частини острова, на якій височіє каменистий Нґранек. Праворуч від нього здіймалися пагорби, на яких росли чудові фруктові сади, поміж них тулилися маленькі кам’яні ферми, і ці краєвиди одразу нагадали йому родючі поля обабіч річки Скай. Надвечір він уже був біля безіменних прадавніх руїн на дальньому березі Ята, і, хоч збирачі лави і застерігали його від того, щоб ставати табором у цих руїнах, він усе ж припнув свою зебру до чудернацької колони поруч із зруйнованим муром і розстелив своє покривало у захищеному від вітру закутку, стіни якого були вкриті якимись барельєфними зображеннями, значення яких він так і не зумів розгадати. Картер накинув іще одне покривало на себе зверху, бо ночі на Оріабі прохолодні; а коли, прокинувшись уночі, він відчув, як крильця якоїсь комахи зачепили його обличчя, то просто загорнувся у ковдру з головою й спокійно заснув і спав, аж доки його не розбудили крики птахів мага у далекому смолоносному лісі.