Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Я можу показати тобі будинок, у якому він жив, можу показати ще один, до якого він боявся заходити, хай яким сміливим був на словах. Він знав речі, про які не наважувався гадати у своїй дурній Маґналії [34] «Magnalia Christi Americana» — праця Мезера, присвячена, зокрема, Салемському процесу і критиці суду. Вважається намаганням самого автора відмежуватися від участі в судилищі. чи у тих геть дитячих Див незримого світу [35] «Дива незримого світу» — ще одна праця Мезера, яка містить інтерпретацію судового процесу та ролі самого автора. Присвячена, серед іншого, теоретизуванню на тему відьомства. Попри протестантизм автора, книжка багато в чому повторює середньовічну католицьку «Malleus Maleficarum» — «Молот відьом». . Послухай, ти знав, що весь Норт-енд колись був мережею тунелів, які допомагали деяким людям проникати у будинки одне одного, на кладовище і виходити у море [36] Ця мережа тунелів справді існує. Вірогідно, їх проклали ще до Громадянської війни для перевезення контрабанди. ? Хай на поверхні влаштовували судилища і гоніння — там щоденно коїлися речі, яких вони не могли осягнути, і щоночі лунав сміх, а вони не могли зрозуміти, звідки він долинає!

Та ж чоловіче, закладаюся, що з-поміж будь-яких десяти будинків, збудованих до 1700 року, які вціліли і нікуди не перевозились, у підвалах восьми з них я зможу показати тобі щось геть моторошне. Зазвичай і місяця не минає без того, щоб у газетах не написали, що, мовляв, робітники знайшли цегляні арки і проходи, що ведуть невідомо куди, як не в одній, то в іншій старій будівлі, яку зрівнюють із землею — одне з них можна побачити на Генчмен-стріт, її торік розібрали. Там жили відьми, там було й те, що прикликали їхні заклинання; там переховувалися пірати і те, що вони привозили з морів, контрабандисти, капери — кажу тобі, люди вміли жити, вміли ослабляти життєві пута у ті старі часи! І це був не єдиний світ, який могла пізнати людина смілива і мудра! А тепер — тьху — порівняй це з тим, що ми маємо нині, у світі настільки розніжених мізків, що навіть клуб так званих митців здригається і тремтить, якщо картина виходить за межі почуттів, допустимих за чайним столиком Бікон-стріт!

Єдиною рятівною благодаттю сучасності є те, що вона надто безнадійно отупіла, щоб уважно приглядатися до минулого. Що мапи, нотатки і путівники насправді оповідають нам про Норт-Енд? Ба! Та я наздогад зможу знайти тридцять, якщо не сорок вуличок та їх сплетінь на північ від Прінс-стріт, про які не підозрює навіть десяток чоловік, що мешкають поруч, не беручи до уваги іноземців, які наводнили ці краї. Та й що макаронникам відомо про справжнє значення цих місць? Ні, Тарбере, ці стародавні місця занурені у глибокий сон, вони переповнені дивами і жахіттями, які виходять за межі будь-якої буденності, і у всьому світі немає нікого, хто б їх розумів і міг отримати з них якусь вигоду. Чи, власне, на це здатна єдина жива душа — бо ж я не просто так розворушив минуле!

Послухай-но, тебе ж цікавлять такі речі. А якщо я тобі скажу, що тут у мене є ще одна студія, в якій я можу вловити нічний дух давнього жаху і потаємні речі, про які не можу навіть помислити на Ньюбері-стріт? Природно, я не розповідаю про це тим старим пенькам з клубу — з Рейдові зокрема, який, падло, усім нашіптує, ніби я якась потвора, що спускається вниз еволюційною драбиною. Так, Тарбере, я давно вже зрозумів, що потрібно живописати жахливе так само, як і прекрасне, беручи його з життя, тож я трохи досліджував ті місця, де, маю підстави вважати, оселився жах.

Я надибав одне місце, яке, крім мене, навряд чи коли бачили хоч троє білих. Воно не надто далеко від тієї розкопаної ділянки, якщо міряти метрами, але за століття звідси, якщо міряти душею. Я знайшов його завдяки моторошному старому цегляному проходу у підвалі — на кшталт тих, про які я розповідав. Та халупа уже майже розвалилася, тож там ніхто більше не стане жити, я навіть не знаю, чи варто тобі казати, який мізер я за неї плачу. Вікна там забиті дошками, але мені так навіть краще, бо для того, що я роблю, денне світло не потрібне. Я малюю у підвалі, де для цього найкраща атмосфера, але на першому поверсі маю умебльовані кімнати. Володіє будинком один сицилієць, я ж винаймаю його під прізвищем Пітерз.

Отож, якщо ти згоден, я візьму тебе туди сьогодні. Гадаю, тобі сподобаються картини, бо, як я вже сказав, там я дав собі волю. Це недалеко — я туди нерідко прогулююсь, бо не хочу привертати увагу до таксі у такому місці. Можемо взяти диліжанс від Південного вокзалу до Беттері-стріт, а звідти вже пройдемося пішки».