Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Саме тоді я почув цю історію, і поки його деренчливий голос то хрипів, то шепотів, розповідаючи її, я раз у раз здригався, незважаючи на теплу літню днину. Мені нерідко доводилося допомагати йому пробиратися крізь нетрі його власної розповіді, виокремлювати фрагменти наукових теорій, які він повторював як папуга, завчивши слова професорів, а також заповнювати прогалини в оповіді там, де його відчуття логіки чи послідовності давало збій. Коли ж він закінчив розповідати, я вже не дивувався ні тому, що його розум потьмарився, ані тому, що аркгемський люд неохоче говорить про гибле пустище. Ще до заходу сонця я поквапився назад у готель, остерігаючись, щоб ніч не застала мене на відкритій місцевості; наступного ж дня я поїхав до Бостона і відмовився від завдання. Я не міг змусити себе знову вирушити в похмурий хаос старого лісу та крутосхилів чи ще раз побачити гибле пустище, де посеред покришеної цегли і каміння пусткою зяяв колодязь. Невдовзі там таки побудують водосховище, невдовзі всі ці прадавні таємниці будуть надійно поховані під товщею вод. Але навряд чи навіть тоді мені знову захочеться побувати там проти ночі — принаймні, поки на небі сяятимуть лиховісні зірки; і ніщо на світі не змусить мене випити води із нового водогону Аркгема.

Еммі сказав, що все почалося з метеорита. До його появи ще з часів судилища над відьмами взагалі не було жодних неймовірних легенд, та навіть і тоді ці західні ліси викликали куди менший жах, аніж маленький острівець посеред Міскатоніка, де біля вигадливого кам’яного вівтаря, старішого навіть за індіанців, засідав Диявол. Ці ліси не вважалися населеними примарами, а їхній фантастичний присмерк ніколи не був жахливим — аж до дивних днів. Тоді насунула ота незвичайна біла полуденна хмара, в повітрі залунали вибухи і ген у далекій лісовій долині забовванів стовп диму. А вже до ночі кожен в Аркгемі чув про великий камінь, що впав із небес і приземлився прямо біля колодязя на обійсті Наума Ґарднера. То його будинок стояв на тому місці, де пізніше утворилось гибле пустище, — ошатна біла хатинка Наума Ґарднера посеред родючих садів та полів [150] У цьому абзаці ГФЛ вдається до численних посилань на Біблію, які простежуються в подальшому тексті, — це, передовсім, димовий стовп, камінь, що падає з неба, та образ криниці. .

Наум пішов до міста, щоб розповідати людям про камінь, і дорогою повернув до Еммі Пірса. Тоді Еммі було сорок років, і він добре запам’ятав усі ті дивні речі. Наступного ранку вони з дружиною разом із трьома професорами Міскатонікського університету, які поквапилися на власні очі побачити дивного гостя із незнаних зоряних просторів, вирушили до місця падіння метеориту, а побачивши — здивувались, чому Наум напередодні називав його таким величезним. Він зсохся, пояснив їм Наум, вказуючи на велику коричнювату брилу на поораній землі та обвугленій траві біля старовинної криниці з журавлем на передньому дворі; але вчені йому пояснили, що каміння не зсихається. Від метеорита все ще пашіло теплом, а Наум заявив, що вночі він світився блідим сяйвом. Професори спробували відколоти шматочок геологічним молотком і виявили, що камінь напрочуд м’який. Він і справді був дивовижно м’яким, майже пластичним; тож професори радше відколупали, аніж відкололи зразок, який забрали із собою в університет для дослідів. Вони поклали його у старе відро, позичене на кухні у Наума, бо навіть найменший шматочок вперто відмовлявся охолоджуватися. На зворотній дорозі вони також спинилися в Еммі, щоб перепочити, і, здавалося, замислились, коли пані Пірс зауважила, що уламок, схоже, поменшав і трохи обпалив дно відра. Він і справді був невеликим, але, можливо, вони просто взяли менше, ніж гадали.

Наступного ж дня — а діло було у червні вісімдесят другого — не приховуючи свого захвату, професори поспішили назад. Минаючи хатину Еммі, вони розповіли йому, які дивовижі витворяв цей зразок і як він безслідно зник, коли його помістили у скляну пробірку. Пробірка також зникла, і вчені мужі довго говорили про дивовижну спорідненість цього каменя з кремнієм. У лабораторних умовах він поводився геть неймовірно — залишався цілком інертним, не виділяв ніяких оклюдованих газів [151] Оклюдований газ — газ, що в законсервованому стані міститься у твердій породі. , коли його нагрівали над вугільним пальником, ніяк не реагував на перл бури [152] Спосіб пірохімічного аналізу для виявлення різних мінералів за кольором їх горіння, визначається реакцією сплаву окису певного металу з солями слабкої борної кислоти (бурою). , та й взагалі, як невдовзі виявилося, він ніяк не змінювався під впливом температури, навіть у струмені оксисен-гідрогенового пальника [153] Пристрій, який генерує струмінь спрямованого вогню з температурою, при якій плавляться навіть платина, порцеляна і цегла. . Під пресом він деформувався, а у темряві помітно світився. Вперто не бажаючи охолоджуватися, він невдовзі викликав захват у всього університету; а під час нагрівання біля спектроскопа він відкидав тони кольору, не схожого на жоден знаний відтінок нормального спектру, тож невдовзі почали говорити про невідомі елементи, неймовірні оптичні властивості та інші речі, які зазвичай кажуть збентежені науковці, стикаючись із невідомим [154] Деякі критики схильні вбачати у впливах цього каменю інтерпретацію ГФЛ ще недостатньо дослідженого на той час впливу радіації на живі організми, що неважко помітити з подальшого тексту. .