Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

І вони одного дня таки навідали Наума, але, не надто шануючи сільські побрехеньки та різний фольклор, скептично поставилися до оповідей селян. Так, рослини були, поза сумнівом, дивні, але вся скунсова капуста, зрештою, має не дуже типові форму та аромат, — зрештою, як і колір. Можливо, в ґрунт потрапив якийсь мінеральний елемент з каменя, тоді скоро він вимиється водами. Що ж до слідів і схарапуджених коней — то це, звісно ж, сільські байки, які не могли не виникнути після падіння аероліта [157] ГФЛ тут, зумисне чи випадково, припускається помилки — ствердивши вище, що метеорит був металевим, він, однак, постійно описує його як камінь, зокрема і класифікуючи так. . Серйозним людям нічого було робити серед цих чуток, бо ж забобонні селяни ладні були повірити у все і переповідати що завгодно. Тож упродовж усіх дивних днів вчені зневажливо трималися осторонь. Тільки один із них, коли йому майже через півтора року під час слідства дали пил для аналізу, пригадав дивовижну барву скунсової капусти, яка справді дуже нагадувала ту незвичну ділянку спектру, що відображав фрагмент метеорита на спектроскопі, якою відливала тендітна глобула, що її знайшли всередині каменя з безодні. Під час розслідування зразки пилу спочатку перебували у тій самій незвичній ділянці спектру, але згодом втратили свої властивості.

Біля Наумового дому надто рано почали розпускатися дерева, які ночами зловісно хитали гіллям на вітрі. Другий син Наума, Тадей, хлопчина п’ятнадцяти років, божився, що навіть коли не було вітру, вони все одно хиталися, але це здавалося неймовірним навіть для пліток. Втім, у повітрі виразно витала якась тривога. У всього сімейства Ґарднерів з’явилася звичка мимоволі до чогось дослухатися, хоча й ніхто з них не міг достеменно пояснити, що саме вони намагаються почути. Так вони поводилися переважно в миті якогось потьмарення. І, на жаль, з кожним тижнем таких випадків лише більшало, аж поки всі почали подейкувати, що «з Наумовою родиною щось не так». Коли проріс перший ломикамінь, то він теж мав дивне забарвлення, не таке, як у скунсової капусти, але дуже схоже, і так само цей нікому не відомий колір навіть не було з чим порівняти. Наум повіз кілька квіток до Аркгема і показав їх редакторові місцевого видання «Ґазетт» [158] Йдеться про доволі авторитетний часопис. , але цей діяч тільки й спромігся, що написати гумористичну статтю, в якій темні страхи селян поставали звичайним безглуздям. Дарма Наум розповів цьому байдужому міщанинові про зв’язок між ломикаменем і тим, як почали поводитися величезні жалібниці-переростки [159] Жалібниця — метелик з родини німфалід. .

Квітень і взагалі приніс селянам якесь безумство, саме тоді люди почали уникати дороги повз будинок Наума, так що згодом вона геть спорожніла. Вся річ була в рослинах. Фруктові дерева як одне розквітли у дивних барвах, а крізь кам’янистий ґрунт у дворі та на прилеглому пасовиську проклюнулася дивовижна рослинність, яку лише досвідчений ботанік зміг би співвіднести з типовою для цього регіону флорою. З усього, що росло на цій землі, тільки трава і листя залишилися нормального кольору; всюди були тільки ці, наче сухотні пародії на рослин, забарвлені хворобливим, небаченим примарним кольором, якому немає місця серед відомих на землі відтінків. Від пагонів розбитого серця [160] Дицентра клобучкова, або ж розбите серце — північноамериканський вид лісових рослин. наче віяло постійною загрозою, а перстач розростався все більше і більше, набуваючи тієї самої збоченої барви. Еммі та Ґарднери запримітили, що між більшістю цих відтінків існує якась страхітлива подібність, ба більше, всі вони нагадують колір крихкої глобули метеорита. Наум переорав і засіяв десятиакрове пасовище, проте землю навколо дому не чіпав. Він знав, що користі з неї вже не буде, і сподівався тільки, що літня рослинність витягне отруту з ґрунту. Тепер він був готовий практично до всього, він звикнувся з думкою, що біля нього постійно щось є — щось, що тільки й чекає, аби його помітили. Звісно, на ньому позначилося й те, що сусіди стали уникати його будинку, але набагато сильніше це далося взнаки його дружині. Щодня ходячи до школи, хлопці почувалися краще, але і їх лякали ці чутки. Найбільше потерпав чутливіший за інших дітей Тадей.

У травні з’явилися комахи, і все Наумове обійстя перетворилось на суще жахіття, сповнене цих дзизкучих і повзучих тварюк. Більшість потвор розміром і повадками навіть близько не нагадувала своїх нормальних родичів, а їх нічна поведінка просто заперечувала увесь попередній досвід вивчення комах. Ґарднери почали чатувати вночі — чатувати, вдивляючись у темряву, очікуючи якоїсь несподіванки… вони й самі не знали, на що чекають. Саме тоді всі переконалися, що Тадей казав правду про дерева. Пані Ґарднер також була побачила це з вікна, спостерігаючи за дебелим кленовим гіллям, що вимальовувалося на тлі осяяного місяцем неба. Гілки вочевидь хиталися, хоча вітру зовсім не було. Мабуть, річ була у соках. Усе, що навколо росло, було якимось химерним. А все ж честь зробити наступне відкриття належала не Наумовій родині. Постійні дива притупили їхнє сприйняття, і полохливий комівояжер із болтонського млина, що однієї ночі їхав собі тією дорогою, гадки не маючи про місцеві легенди, зауважив те, чого вони вже не помічали. По приїзді в Аркгем його розповідь коротеньким абзацом надрукували у «Ґазетт», і тільки після цього всі фермери, разом із Наумом, уперше це побачили. Ніч видалася темною, фари його кабріолета ледь світили, але в одному видолинку біля ферми — як усі зрозуміли зі статті, йшлося про Наумову ферму — було трохи світліше. Вся рослинність навколо світилася тьмяним, але рівним сяйвом: городина, трава, листя, квіти, а на мить йому взагалі здалося, що на задньому дворі біля стодоли заворушилася якась фосфоресцентна маса.