Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Між цими жахливими розкрадачами могил була налагоджена страхітлива кореспонденція — вони передавали одне одному останки відомих людей із холодним розрахунком учених, які обмінюються книжками; а з піднятого ними з вікового праху вони добували свою могуть та мудрість, які незміримо перевершували все, що протягом існування світу будь-коли вдавалося зосередити у своїх руках одній групі людей. Вони винайшли нечестиві методи, щоб підтримувати ті уми живими, байдуже, в одному, а чи в різних тілах, а ще, очевидно, здобули можливість посягати свідомості мерців, яких вони тримали в себе. Скидалося, що було якесь зерно істини у давніх химерних працях Борела, де він писав про виготовлення навіть із найдавніших останків певної «персті», з якої можна було підняти тіні навіть давно померлих істот. Існувала формула для викликання такої тіні, існувала й формула, щоб обертати її назад у прах; тепер же ці заклинання вони настільки вдосконалили, що їх легко можна було вивчити. Проте слід обережно відроджувати мертвих із праху, бо на старих цвинтарях могильні камені часто переставлялися.

Віллетт та пан Ворд жахалися від кожного нового висновку. Істоти — певні сутності чи якісь голоси — приходили із незнаних місць, і з могил також, і, прикликаючи їх, слід було бути вкрай обережним. Сам Джозеф Кервен, безсумнівно, прикликав до життя чимало заборонених сутностей, а стосовно Чарльза — що ж тут було думати? Що за істоти «з-поза сфер» явилися до нього з часів Джозефа Кервена і звернули його розум до забороненого? Йому дали підказки, і він ними скористався. Він спілкувався із тим жахливим чоловіком у Празі, тривалий час пробув із тією істотою в горах Трансильванії. Вочевидь, зрештою він таки знайшов могилу Джозефа Кервена. Газетні статті у поєднанні з тим, що ночами чула його мати, були занадто значущими, щоб їх ігнорувати. Він щось прикликав, і воно, очевидно, прийшло. Той потужний голос, що лунав на горищі у Страсну п’ятницю, ті різні інтонації у замкненій лабораторії. На що вони були схожі, на що скидалася глибина того глухого голосу? Чи не було в ньому якогось страхітливого передвістя з’яви жахливого чужинця доктора Аллена, з його майже потойбічним басом? Так, саме це відчув пан Ворд, а відчувши, вжахнувся у єдиній своїй телефонній розмові з тим чоловіком, якщо він тільки був чоловіком!

Що за пекельна сутність, чи просто голос, яка страхітлива тінь чи з’ява прийшла у відповідь на потаємні заклинання, які Чарльз Ворд проказував за замкненими дверима? Ті голоси, які сперечалися за дверима — «і три місяці потрібно кров’ю», — милий Боже! Чи ж то не було саме перед спалахом вампіризму? Розграбування старої могили Езри Відена, ті крики у Потаксеті — чий то розум запланував помсту і потривожив приспане гніздо прадавніх потвор? А тоді хатина, і бородатий чужинець, і чутки, і страх. Остаточне божевілля Чарльза не наважувались пояснити ні батько, ані лікар, хоч обоє відчували, що у цей світ знову явився злий геній Джозефа Кервена, не зійшовши зі старого шляху кривавих жахіть. Чи тут і справді йдеться про одержимість демонами? Аллен точно мав до цього якийсь стосунок, і детективи повинні вивідати щось про того, чиє існування так впливало на життя юнака. Тим часом, оскільки вже майже не залишалося сумнівів в існуванні розлогих катакомб під хатинкою, слід було їх знайти. Добре усвідомлюючи скепсис інших психіатрів, Віллетт із паном Вордом на останній нараді вирішили самі таємно спуститися в ті незвідані глибини, тож домовилися наступного ранку зустрітися біля хатини, прихопивши із собою необхідні інструменти та спорядження.

Ранок шостого квітня видався ясним, і о десятій обоє дослідників зустрілися біля хижі. У пана Ворда був ключ, тож вони просто зайшли досередини і оглянули приміщення. Судячи з безладу, який панував у кімнаті доктора Аллена, перед ними тут вже встигли побувати детективи, тому залишалося хіба сподіватися, що вони знайшли щось вартісне. Звісно ж, передовсім їх цікавив підвал, і чоловіки, не гаючись, спустилися вниз — туди, де в присутності божевільного власника вони ще раніше без жодних результатів оглянули кожен закуток. Якийсь час здавалося, що все це намарно, поверхня ґрунтової долівки і кам’яних стін була настільки однорідною і звичайнісінькою, що важко було навіть уявити, нібито десь тут, під ногами, зяє отвір, який веде у безодню підземелля. Тоді Віллетт зметикував, що оскільки цей підвал копали пізніше, очевидно не знаючи про існування катакомб унизу, то й шукати вхід у глибини слід серед недавніх розкопок, які провадили сам молодий Ворд зі своїми спільниками, коли вони шукали вхід до підземних сховків, про які дізналися точно не з простих сільських чуток.