Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Він був знайомий із неграми, які мешкали в будинку, тож старий Аса і його опасиста дружина Ганна дуже ґречно провели його внутрішніми кімнатами. Всередині відбулося значно більше змін, ніж зовні, і Ворд із жалем помітив, що більшість рокайльних [127] Рокайль (фр. rocaille — дроблене каміння; осколки; раковини) — орнаментальний мотив у вигляді стилізованої асиметричної раковини. прикрас над камінами та різьблені навісні шафи зникли, а чудові стінні панелі та фігурна ліпнина були зашмульгані, обдерті й оббиті, а подекуди і взагалі заклеєні дешевими шпалерами. Загалом, цей огляд не дав Вордові того, на що він очікував, та було принаймні захопливо побути в цих давніх стінах, які колись були домом такого лиховісного чоловіка, як Джозеф Кервен. Він схвильовано зауважив, що зі старовинного мідного дверного калатала дуже акуратно стерли монограму.

Відтоді й до закінчення навчання Ворд проводив час над фотокопією шифру Гатчинсона і збирав місцеву інформацію про Кервена. Шифр усе ще не піддавався розгадуванню, зате у зборі інформації він мав успіх. Ворд знайшов дуже багато посилань на схожі відомості, які перебували за межами Провіденса, так що на липень він уже готувався вирушити до Нью-Лондона та Нью-Йорка по старі листи, які там зберігалися. Подорож була досить плідною, адже він знайшов листи Феннера із жахливим описом облави на потаксетську ферму, а також листи Найтінґейла-Телбота, з яких дізнався про портрет, намальований на стінній панелі у бібліотеці Кервена. Ця згадка про портрет дуже зацікавила Ворда: він би багато віддав, аби дізнатися, як виглядав Джозеф Кервен; тож він вирішив ще раз оглянути будинок у завулку Олні й подивитися, чи не знайде він якихось слідів під шарами фарби чи запліснявілими шпалерами.

На початку серпня, коли розпочалися його пошуки, Ворд ретельно оглянув стіни у кожній досить великій кімнаті, яка могла вмістити бібліотеку лиховісного вченого. Особливу увагу він звертав на великі панелі, які ще збереглися над камінами, і дуже втішився, коли за годину пошуків у просторій кімнаті на першому поверсі натрапив на широку панель над каміном, яка виявилася темнішою за інші стіни, коли він здер кілька шарів фарби. Ще кілька обережних рухів ножем — і Ворд упевнився, що насправді знайшов доволі великий портрет олійними фарбами. Як справжній учений, він виявив терпіння і не ризикнув пошкодити його спробою негайно зішкребти фарбу ножем, а залишив усе як є і почав шукати експерта, який міг би надати йому допомогу. Через три дні він повернувся з досвідченим художником, паном Волтером К. Двайтом, чия студія була біля підніжжя Коледж-Хілл; тож, послуговуючись професійними методами і хімічними препаратами, цей талановитий реставратор одразу ж став до роботи. Старий Аса і його дружина вочевидь були стурбовані через цих дивних візитерів, тому їм належно відшкодували вторгнення у домашній побут.

День за днем тривала реставрація, і Чарльз Ворд з цікавістю оглядав лінії й тіні, що потроху проступали зі свого довгого забуття. Двайт почав знизу, тож, оскільки портрет зображав Кервена по коліна, то тривалий час не було видно обличчя. Тим часом виявилося, що він був худорлявим струнким чоловіком, одягненим у темно-синій сюртук, вишитий жилет, чорні парчеві бриджі та білі шовкові панчохи, що сидів у різьбленому кріслі перед вікном, за яким виднівся причал і кораблі. Коли відкрилася голова, то стало видно, що він носив охайну альбемарлову перуку [128] Albemarle wig — популярний у колоніальній Америці тип перуки. Див. граф Альбемарль. , а його обличчя, тонке, спокійне й невиразне, здалося знайомим і Вордові, і художнику. Проте згодом реставратор і його замовник почали з подивом розглядати деталі цього тонкого блідого лиця і жахнулися, коли зрозуміли, який дивний жарт зіграла спадковість. Остання олійна ванна й останній рух леза повністю відкрили образ, який століттями був прихований, і тепер перед Чарльзом Декстером Вордом, який повсякчас жив минувшиною, постало його власне відображення в особі страшного прапрапрадіда.

Ворд привів батьків, аби показати, яку дивовижу він відкрив, і його батько одразу ж вирішив придбати портрет, хоч той і був намальований на вбудованій панелі. Схожість із юнаком вражала, незважаючи на те, що Кервен був зображений значно старшим; генетика ніби жартома створила майже точну копію Джозефа Кервена півтораста років потому. Пані Ворд зовсім не була схожа на свого предка, проте пригадала кількох родичів, які мали спільні риси з її сином та покійним Кервеном. Вона була не в захваті від цієї знахідки і радила чоловікові замість приносити портрет в дім, краще його спалити. Їй здалося, що в ньому було щось лиховісне — не лише в аурі, а й у самій схожості з Чарльзом. Проте пан Ворд був чоловік діловий і владний, володів великими текстильними фабриками у Ріверпойнті в долині Потаксета, а тому йому було байдуже до порожніх бабських балачок. Портрет його дуже вразив схожістю на сина, тож він вирішив, що його варто подарувати юнакові. Звісно, Чарльз охоче підтримав це рішення. За кілька днів пан Ворд знайшов власника будинку — приземкуватого чоловічка з пацючим обличчям і гортанною вимовою — і придбав цілий камін із панеллю, заплативши за нього доволі високу ціну, щоб уникнути потоку надокучливих спроб торгуватися.