Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Залишилося лише зняти панель і перенести її в дім Вордів, де вже велися приготування до її реставрації і встановлення над штучним електричним каміном у кабінеті Чарльза на третьому поверсі. Завданням Чарльза було контролювати цей процес, тож двадцять восьмого серпня він у супроводі двох досвідчених робітників з фірми декору Крукера навідався до будинку у завулку Олні, де вони акуратно зняли камін та панель з портретом і перенесли до своєї вантажівки. На тому місці зостався шматок відкритої цегляної кладки, а далі починався димохід, і в ньому юний Ворд знайшов сховок завбільшки десь із квадратний фут, який мав бути прямо за головою портрета. Зацікавившись тим, що могло там зберігатися, юнак заглянув усередину, де під товстим шаром пилюки й сажі знайшов якісь окремі пожовклі папери, грубий записник і кілька зотлілих клаптів тканини, в які, напевно, були загорнуті ці папери. Здмухнувши пилюку і попіл, він підняв записник і поглянув на жирний напис на обкладинці. Він добре знав цей почерк ще з Інституту Ессекса і прочитав заголовок: «Денник і Записник Джоз: Кервена, Джент., із Провіденських Плантацій, раніше із Салема».

Надзвичайно вражений своєю знахідкою, Ворд показав записник двом зацікавленим робітникам. Вони в один голос підтверджують походження і непідробність знахідки, і доктор Віллетт покладається на їхні свідчення, аби довести, що юнак ще не був божевільним, коли тільки почала проявлятися химерність його поведінки. Решта паперів були так само написані рукою Кервена, а один із них здавався особливо моторошним через напис: «Для Того, Хто Прийде Пізніше, і Як Йому Пройти Поза Час і Сфери». Інший був зашифрований; Ворд сподівався, що шифр збігався із тим, що він знайшов у Гатчинсона і з яким досі працював. Третій напис — тут він вельми втішився — виглядав як ключ до шифру; а четвертий і п’ятий поважно зверталися до «Едв: Гатчинсона, Зброєносця» та «Джедедаї Орна, Есквайра», «чи Їхнього Спадкоємця або Спадкоємців, або Тих, Хто Їх Представляє». Шостий, останній, називався: «Джозеф Кервен, його Житіє і Подорожі в роках 1678 по 1687: Куди Він Мандрував, Де Він Зостановлявся, Кого Він Бачив і Що Він Узнав».

Тут ми дійшли до моменту, від якого консервативніші психіатри починають відлік Чарльзового божевілля. Після своєї знахідки юнак одразу ж проглянув кілька сторінок із записника й рукописів, і те, що він там побачив, страшенно його вразило. Направду, показуючи заголовки робітникам, він ніби обачно закривав від них сам текст і був аж занадто схвильований, причому навряд чи від великої історичної чи генеалогічної цінності документів. Повернувшись додому, він розповів про свою знахідку майже зніяковіло, ніби хотів передати, наскільки вона була важливою, але не збирався її саму показувати. Він не показав батькам навіть заголовків, а лише сказав, що знайшов якісь документи, написані почерком Джозефа Кервена, «більшість зашифровані», які необхідно спочатку ретельно вивчити, перш ніж говорити про їхнє справжнє значення. Навряд чи він показав би їх робітникам, якби ті не виявили неабиякого зацікавлення. Поза сумнівом, він волів би уникнути цього, аби не змусити їх обговорювати його знахідку.

Ту ніч Чарльз Ворд просидів у своїй кімнаті за читанням знайденого записника й паперів, і ранок застав його за цим заняттям. Коли мати зайшла, щоб запитати, чи йому чогось треба, він наполіг, аби сніданок принесли йому нагору, і з’явився тільки після обіду, коли прийшли робітники встановлювати камін і портрет Кервена у його кабінеті. Наступну ніч він спав уривчасто, в одязі, а у перервах між сном гарячково бився над розгадкою шифру у рукописі. Вранці його мати побачила, що він працював з фотокопією шифру Гатчинсона, яку він їй раніше часто показував; та коли вона поцікавилася його успіхами, він відповів, що ключ Кервена не підходив. Того дня він облишив своє заняття і зачаровано спостерігав за чоловіками, які закінчували встановлювати портрет на дерев’яній панелі над електричним каміном, в якому, майже по-справжньому, горіло штучне поліно, і прилаштовували над ним полицю так, щоб виглядало, ніби там є димохід, проте щоб нічого не вибивалося із загального інтер’єру. Передню панель, на якій і був портрет, підпиляли і закріпили так, щоб за нею могла поміститися шафа. Після того, як робітники пішли геть, Чарльз повернувся до роботи у кабінеті і сидів там, позираючи то на шифр, то на портрет, який дивився на нього у відповідь, ніби дзеркало, що додає віку і повертає на століття назад.