Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

З цього дня щоденник Блейка свідчить про зростання його жаху і нервове очікування. Він докоряє собі, що нічого не робить, із тривогою розмірковує про можливі наслідки нових перебоїв в електропостачанні. Як з’ясувалося, тричі — саме під час буревіїв — він телефонував до електрокомпанії та у вкрай збудженому стані переконував вжити невідкладних заходів і запобігти вимкненню електричного струму. У своїх записах він нерідко висловлює стурбованість тим, що під час огляду темних нутрощів башти репортерам не пощастило знайти ані металевої скриньки із каменем, ані понівеченого кістяка. Він припускає, що їх могли забрати, але залишається тільки гадати, хто і куди. Однак найгірші побоювання стосувалися його самого і певного неприродного зв’язку, який, на його думку, існував між його свідомістю і жахіттям у храмі — страхітливим породженням ночі, яке він так необережно прикликав із безодні мороку. Схоже, Роберт цим постійно карався, і його нечасті на ту пору гості пригадують, як він сидів за столом і невидющим поглядом дивився у західне вікно на мерехтіння вдалині громаддя башти, оповитої чорними клубами диму. Його записи монотонно та одноманітно змальовують страшні видіння і натякають на зміцнення уві сні диявольського зв’язку між ним і лиховісним створінням. Є згадка про ніч, коли він раптово прокинувся і усвідомив, що цілком одягнений, бездумно плететься по Коледж-Гілл на захід. Знову і знову Блейк веде мову про те, що істота з храму знає, де його знайти.

Про тиждень після тридцятого липня кажуть, що тоді він ледь не зламався. Він не вдягався, а їжу замовляв по телефону. Відвідувачі помітили на ліжку мотузку, і він пояснив, що через сновидність змушений щовечора себе прив’язувати такими вузлами, що гарантовано його утримають або принаймні розбудять при спробі розв’язати.

У щоденнику є запис і про жахливий випадок, який спровокував той нервовий розлад. Лігши спати тридцятого увечері, він несподівано побачив уві сні, що бреде кудись у суцільній темряві. Видно було лише короткі горизонтальні смужки синюватого світла, а ще відчувався неймовірний сморід, і згори долинали тихі скрадливі звуки. Хоч би куди він пішов, щоразу об щось перечіплявся, і на кожен звук, що долинав згори, чулося щось схоже на відгук — якийсь глухий скрегіт і шурхотіння, наче хтось тер один шматок дерева об інший.

Одного разу його простягнуті вперед руки намацали кам’яний постамент з порожньою вершиною, а трохи згодом він уже дерся щаблями прикріпленої до стіни драбини, намагаючись добутися нагору, туди, де нестерпно тхне і звідки котяться палючі хвилі. Перед його очима у калейдоскопічному вирі виникали фантасмагоричні образи, які через певні проміжки часу зникали у безкрайній безодні мороку, де у ще глибшій пітьмі шалено оберталися сонця і світи. Він згадав давні міфи про Цілковитий Хаос, у центрі якого перебуває сліпий і божевільний бог Азатот, Повелитель Усього, оточений ордами оскаженілих безформних танцюристів і заколисаний ледь чутним монотонним посвистом демонічної флейти у лапах невідомої істоти.

А потім різкий звук із зовнішнього світу вивів його зі стану отупіння і породив у душі невимовний жах. Він так і не дізнався, що то був за звук, — можливо, грім одного з феєрверків, що їх упродовж літа влаштовували на Федерал-Гілл, коли городяни славили різних янголів-охоронців або святих, яких шанують у їхніх рідних селах в Італії. Хай там як, а Блейк голосно зойкнув, упав із драбини та наосліп рушив захаращеною підлогою ледь освітленої кімнати.

За мить Блейк зрозумів, куди потрапив, і відчайдушно кинувся униз вузькими гвинтовими сходами, на кожному оберті набиваючи синці об кам’яні стіни. Потім був жахливий біг крізь павутиння неосяжного нефу, схожі на привидів арки якого розчинялись у пітьмі під самою стелею, а далі він продерся через знайомий захаращений сміттям підвал, вискочив назовні поруч із вуличними ліхтарями і, не тямлячи себе, кинувся униз схилом примарного пагорба повз ветхі фронтони й високі чорні башти похмурого мовчазного міста, а далі — східним схилом пагорба вгору, до старовинних дверей свого дому.

Прийшовши вранці до тями, Блейк виявив, що лежить повністю одягнений на підлозі свого кабінету. Одяг був брудний, у павутинні, а все тіло, схоже, зранене і вкрите синцями. Глянувши на себе у дзеркало, він побачив, що у нього добряче обсмалене волосся, від одягу страшенно чимось тхнуло — ось тоді у нього і здали нерви. Після цього він тільки те й робив, що безсило сидів удома в халаті, напружено дивився у західне вікно і гарячково заповнював свій щоденник, тремтячи від страху в очікуванні буревію.