Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Восьмого серпня майже опівночі налетіла страшенна гроза. По всьому місту били блискавки, повідомляли навіть, що бачили дві кульові. Лило як із відра, а нескінченний гуркіт грому позбавив сну тисячі городян. Блейк геть утратив спокій, переймаючись надійністю системи освітлення, і близько першої ночі спробував зателефонувати до компанії з електропостачання, але на ту пору телефони з міркувань безпеки уже вимкнули. Він усе записував у щоденнику, і великі, нерівні, інколи геть нерозбірливі карлючки по-своєму розповідали історію наростання його божевілля і відчаю у надряпаних наосліп рядках.

Щоб краще було видно місто, йому доводилося сидіти у темряві, і, схоже, більшу частину часу він провів за письмовим столом, з тривогою вдивляючись крізь потоки води і понад милями лискучих дахів середмістя, як удалині мерехтять сузір’я вогнів Федерал-Гілл. Час від часу він робив розлогі записи у щоденнику, і дві сторінки списані уривками фраз на зразок: «Світло не повинно зникати…», «Воно знає, де я…», «Я мушу його знищити…», «Воно прикликає мене, але цього разу, напевно, не завдасть мені шкоди…»

А потім в усьому місті зникло світло. Якщо вірити запису в журналі міської електростанції, це сталося о 2:12 ночі, однак у щоденнику Блейка згадки про час немає. Записано тільки: «Світла нема — поможи мені, Господи». На Федерал-Гілл зійшлися спостерігачі — такі ж стривожені, як і сам Блейк, і купка змоклих до рубця людей блукала вулицями і площами навколо зловісного храму, тримаючи в руках прикриті парасольками свічки, електричні ліхтарики, лампади, розп’яття і різноманітні обереги, поширені на півдні Італії. Вони дякували Богові за кожен спалах блискавки і робили правицею загадкові знаки, коли раптом буря почала вщухати, блискавки спалахували дедалі рідше, а потім і зовсім згасли. Вітер посилився, загасивши майже всі свічки, і на місто опустилася загрозлива темрява. Хтось розбудив отця Мерлуццо з церкви Святого Духа, і він поспішив до зловісної площі — сказати вірянам щось заспокійливе. І тепер уже не було жодного сумніву — з темної башти долинав якийсь підозрілий шум.

Є достовірні свідчення про те, що сталось о 2.35: по-перше, самого священика, молодого, кмітливого і добре освіченого; по-друге, патрульного Вільяма Дж. Монагана з центрального управління поліції, надзвичайно надійного і сумлінного службовця, який, перервавши обхід, звернув на площу перевірити, що там робить стільки людей, а найголовніше — сімдесяти восьми присутніх там людей, що стояли довкола високої стіни перед храмом, особливо тих, хто був на площі, звідки видно східний фасад. Певна річ, не відбулося нічого такого, що можна було потрактувати як явище за рамками звичайного, природного порядку речей. Можна знайти чимало пояснень тому, що сталося. Ніхто з упевненістю не зможе сказати, які хімічні реакції відбувались у циклопічному, погано провітрюваному, давно покинутому приміщенні, наповненому різноманітним непотребом. Смердючі випари, самовільне загоряння, тиск газів, що утворилися внаслідок тривалого процесу гниття, — причиною могло стати будь-яке з безлічі цілком природних явищ. І, звісно, не можна також виключати фактор свідомого шарлатанства. Сама по собі подія була доволі простою і тривала фактично трохи більше трьох хвилин. Отець Мерлуццо, людина вельми пунктуальна, весь час поглядав на годинник.

Усе почалося з наростання глухого гуркоту всередині чорної башти. Потім якийсь час із храму йшов сильний сморід, який дуже швидко став ядучим і задушливим. Згодом почувся тріск розщепленого дерева, і велетенський важкий предмет впав у дворі попід темною стіною східного фасаду. Свічки позгасали, тож башти не було видно, але коли предмет опинився на землі, у ньому впізнали закіптюжену віконницю зі східного стрілчастого вікна.

Одразу після цього з невидимих висот на площу повіяло нестерпним смородом, і спостерігачі, відчувши напад нудоти, затремтіли від жаху і мало не знепритомніли. Водночас повітря здригнулося, наче від помаху могутніх крил, і несподіваний подув вітру зі сходу, значно потужніший за попередні, зірвав з голів капелюхи і повидирав із рук мокрі парасолі. Тепер було неможливо бодай щось розгледіти без світла, хоча ті з присутніх, що витріщалися вгору, наче побачили якусь густу чорну пляму на тлі синьо-чорного неба — розповзлася така собі безформна хмара диму, а потім із швидкістю комети понеслась у східному напрямку.

Оце і все. Люди, занімілі від побожного страху, не знали, що його робити, та й чи треба взагалі щось робити. Не розуміючи, що сталося, вони не поспішали розходитися з площі, і коли за мить виголосили молитву, небо освітив різкий спалах запізнілої блискавки, а за нею оглушливий гуркіт грому розверз насичені вологою небеса. За півгодини злива ущухла, а ще за чверть години вуличні ліхтарі засяяли знову, і змучені після усіх цих жахіть люди з полегкістю розійшлися по домівках.