Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Записи були вкрай загадковими, тож він дуже уважно їх прочитав при тьмяному світлі, що проникало з вікна у західній частині приміщення. Безладний текст складався з таких речень:

«Проф. Енох Бовен повернувся з Єгипту у травні 1844 — купив стару церкву Вільної Волі в липні — його археологічні твори і дослідження у галузі окультизму добре відомі».

«Д-р Драун з 4-ї Баптистської у проповіді 29 груд. 1844 застерігає щодо Зоряної Мудрості».

«Громада 97 на кінець ’45».

«1846 — троє зникли — перша згадка про Осяйний Дельтоедр [186] Багатогранник із гранями у формі дельтоїда — чотирикутника, в якого суміжні сторони мають однакову довжину. Приклад дельтоїда — загальновідома форма простого повітряного змія. ».

«Семеро зникли 1848 — почалися розмови про жертвоприношення з кров’ю».

«Розслідування 1853 року ні до чого не привело — розповіді про звуки».

«Отець О’Меллі розповів про поклоніння дияволу за допомогою скриньки, знайденої у великих єгипетських руїнах, — каже, можна прикликати щось таке, чого не може існувати при денному світлі. Від слабкого світла ховається, при яскравому світлі тікає геть. Потім доводиться прикликати знову. Ймовірно, дізнався про це з передсмертної сповіді Френсіса Кс. Фіні, який долучився до Зоряної Мудрості у 49-му. Ці люди кажуть, що Осяйний Дельтоедр показував їм небо та інші світи і що Той, Хто Чаїться у Темряві якось розкриває їм таємниці».

«Історія Орріна Б. Едді 1857. Вони прикликають, дивлячись у кристал, і спілкуються своєю таємною мовою».

«200 або більше у парафії 1863, за винятком чоловіків на фронті».

«Натовп ірландців учинив погром у церкві 1869 року після зникнення Патріка Ріґана».

«Натяки у статті у Дж. від 14 березня 72-го, але про це не говорять».

«Шестеро зникли 1876-го — таємний комітет звернувся до мера Дойла».

«На лют. 1877-го заплановано акцію — церкву закрили у квітні».

«Банда — «Хлопці з Федерал-Гілл» — у травні погрожує Д-ру і членам парафіяльного правління».

«181 людина покинула місто до кінця 77-го — імен не названо».

«Близько 1880 заговорили про привидів — спробувати перевірити, чи правда, що з 1877 ніхто не заходив до церкви».

«Попросити у Леніґена світлини церкви, зроблені 1851…»

Вклавши аркуш у записник і сховавши його у кишеню піджака, Блейк придивився до скелета серед пороху. Зміст записів він цілком зрозумів, у нього вже не лишалося сумнівів, що цей чоловік сорок два роки тому прийшов до покинутої церкви у гонитві за сенсацією для своєї газети, на що ніхто, крім нього, не зважився б. Можливо, про його плани нікому не було відомо — хто зна? Але ж він не повернувся до редакції. Може, він здолав притлумлений страх, але той раптово повернувся, і чоловік помер від раптового серцевого нападу? Блейк нахилився над білими кістками і помітив, що вони дуже дивні на вигляд. Деякі були потрощені, а деякі на кінцях незрозумілим чином витончилися. Решта була якогось дивного жовтавого кольору з невиразними ознаками обвуглення. Обвугленими були і рештки одягу. Череп виглядав особливо дивно — весь у жовтавих плямах з випаленим отвором на тімені, наче якась сильнодіюча кислота проїла у товстій кістці отвір. Що сталося зі скелетом за чотири минулі десятиліття, Блейк не міг навіть уявити.

Мимохіть Роберт перевів погляд на камінь, і під його незбагненним впливом у його голові постало туманне видіння. Він побачив у сутанах із каптурами постаті, які навіть не були схожі на людські, і неоглядну пустелю, поцятковану високими, аж до небес, різьбленими кам’яними монолітами. Бачив вежі та стіни у чорних безоднях морських глибин і коловерті просторів, де клапті чорного туману клубочились на тлі холодного пурпурового сяйва. А позад усього цього він побачив провалля пітьми, в якій тверді й напівтверді форми можна було відрізнити лише за брижами на поверхні, а невидимі потужні сили, здавалось, упорядковували цей безмежний хаос і берегли розгадку усіх парадоксів і таємниць відомих нам світів.

Несподівано чари розвіяла хвиля незрозумілого панічного страху. У Блейка перехопило подих, і, вловивши пильний погляд якогось безтілесного прибульця, він відвернувся від каменя. Блейк відчув себе у полоні якоїсь сутності, чогось незрозумілого — не того, що зачаїлося в камені, але того, що пронизувало його поглядом крізь камінь, якоїсь істоти, здатної невідступно його переслідувати, не маючи потреби навіть дивитися. Відверто кажучи, самé це місце починало недобре впливати на його нерви, чого цілком можна було сподіватися після настільки лиховісної знахідки. До того ж денне світло почало згасати і, позаяк Блейк не мав при собі ніякого джерела освітлення, було зрозуміло, що йому от‑от доведеться піти звідси.