Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Перед ним стояв Чорний чоловік у мішкуватому балахоні — його він бачив у іншому сні, а трохи ближче стара жінка щось владно вимагала від Джилмена і робила страшні гримаси. Бурий Дженкін з грайливою відданістю терся об заляпані грязюкою ноги Чорного чоловіка. Праворуч од Джилмена темнів отвір прочинених дверей, туди Чорний мовчки показував рукою і туди карга потягла Джилмена за рукав піжами. За дверима з’явилися смердючі сходи, що жалібно зарипіли під ногами, і Джилмену на якусь мить здалося, що стара випромінює слабке фіолетове світло. Нарешті вони підійшли до дверей за сходами. Стара відьма поторсала засувку, прочинила двері, потім жестом наказала Джилмену чекати і зникла у чорній проймі.

Загострений слух юнака вловив якийсь здушений крик, а за мить стара повернулася, тримаючи в руках маленький безформний предмет, і кинула Джилмену, наче велівши його нести. Чари зруйнувала маленька дитина в руках і вираз її обличчя. Приголомшений так, що не міг навіть кричати, Джилмен стрімголов кинувся бігти рипучими сходами вниз і вискочив на брудну вулицю; тут на нього чекав Чорний чоловік, який схопив його і почав душити. Втрачаючи свідомість, Джилмен почув слабке пронизливе хихотіння схожого на пацюка ікластого гидомир’я.

Прокинувшись ранком двадцять дев’ятого квітня, Джилмен відчув, що тоне у безодні жаху. Щойно він розплющив очі, як зрозумів — сталося лихо, бо знову опинився у своїй старій кімнаті, де під дивним кутом сходилися похила стіна і стеля, і лежав на застеленому ліжку. Не знати чому в нього боліло горло; важко сівши на ліжку, він з наростаючим страхом побачив, що його ноги і вилоги піжамних штанів укриті засохлою грязюкою. Якийсь час він ніяк не міг пригадати, що сталося вночі, в одному сумніву не було: він знову ходив уві сні, а Елвуд занадто міцно спав, аби почути його кроки і спробувати зупинити. На підлозі лишилися численні брудні сліди, дивно лише, що вони не доходили до дверей. Що довше Джилмен дивився, то дивнішими вони видавалися, адже окрім тих, які він розпізнав як свої, на підлозі лишилися майже круглі відбитки меншого розміру — можна було б сказати, ніжок крісла або столу, якби не той факт, що більша їх частина була поділена на дві половинки. Окрім того, на підлозі було кілька дивних брудних пацючих слідів — од свіжої дірки до кімнати і назад. Джилмена охопили неймовірне збентеження і страх від думки про божевілля, коли він дочвалав до дверей і, відчинивши їх, побачив, що за ними немає жодного сліду. Що більше подробиць свого сну пригадував юнак, то дужчий страх його огортав, а тужливі молитви з першого поверху лиш додавали відчаю.

Спустившись до кімнати Елвуда, Джилмен з величезними труднощами розбудив його і почав переповідати свої пригоди, однак той не міг знайти жодного пояснення тому, що сталося. Де був Джилмен цієї ночі, як він дістався свого ліжка, не залишивши слідів у коридорі, і як у його помешканні в мансарді з’явилися брудні «відбитки ніжок» — усі ці питання лишалися без відповіді. А ще ж були темно-бузкові сліди у нього на шиї, наче Волтер намагався себе задушити. Він приклав руки до шиї, однак синці не відповідали розмірам його пальців. Поки друзі розмовляли, до них у кімнату зазирнув Дероше і повідомив, що перед світанком чув над головою якийсь страшенний грюкіт. Ні, одразу після полуночі на сходах нікого не було, проте близько того часу він, здається, чув легкі кроки у мансарді, а ще скрадливий поступ на сходах, і це йому дуже не сподобалося. Дероше додав, що для Аркгема настала дуже погана пора, а тому молодому джентльменові було б краще вдягти хрестик, що його дав Джо Мазуревич. Навіть удень може бути небезпечно, бо на світанку в домі лунали дивні звуки — дуже схожі на дитячий плач, який урвався, наче хто силоміць змусив дитину замовкнути.

Джилмен увесь ранок просидів на лекціях, одначе ніяк не міг зосередитися на навчанні. Юнака охопило передчуття чогось недоброго — здавалося, його підстерігає якийсь нищівний удар. Опівдні Волтер пообідав в університетській їдальні; очікуючи на десерт, узяв із сусіднього столика залишену кимось газету. Джилмен так і не скуштував десерту, бо допис на першій шпальті газети змусив його скам’яніти і відчути слабкість, він спромігся лише розплатитися і почвалати до кімнати Елвуда.

Газета повідомляла, що минулої ночі в районі Орнової пристані зник дворічний син місцевої пралі Анастасії Волейкової. Як з’ясувалося, мати дитини якраз чогось подібного і боялася, однак пояснювала свої страхи так химерно, що ніхто не сприймав їх усерйоз. За її словами, з початку березня вона у тих місцях подеколи бачила Бурого Дженкіна, з гримас і хихотіння якого вона зрозуміла, що її маленького Ладісласа обрали за жертву для страшного шабашу Вальпургієвої ночі. Вона попросила свою сусідку Мері Чанекову залишитися ночувати в її кімнаті, аби захистити дитину, але та побоялася. Не було сенсу звертатися до поліції, адже полісмени не вірять у такі речі. Скільки вона пам’ятає, тут щороку викрадають дітей. Її приятель Піт Стовацький теж не захотів допомогти: дитина, мовляв, йому тільки заважала.