Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Було страшно долати темні безодні, що вібрували від диких ритмів Вальпургієвої ночі, де йому доведеться почути те колись притишене пульсування космосу, якого він так боявся. Навіть тепер Джилмен відчував жахливу низьку вібрацію, ритм якої знав надто добре. Під час шабашу ритм завжди посилюється і сягає інших світів, аби прикликати утаємничених на загадкові ритуали. Чи не половина наспівів шабашу заснована на цих випадково почутих пульсаціях, чия безмежна космічна повнота непідвладна людському вуху. А ще Джилмен не знав, чи може він довірити інстинкту переміщення у потрібне місце. Як він може знати, що не опиниться на схилі залитого зеленим світлом пагорба, на далекій планеті, на мозаїчній терасі над містом монстрів з мацаками десь поза межами галактики, або у чорних спіральних вихорах на краю порожнечі Хаосу, де панує безжальний султан демонів Азатот?

Саме тоді, коли Джилмен наважився зробити стрибок у простір, фіолетове світло згасло, і він опинився у цілковитій темряві. Для відьми — старої Кезаї — Нагаб — це мало означати смерть. І тут йому здалося, що до віддаленого співу шабашу і вищання Бурого Дженкіна у темряві внизу додалося нове, ще несамовитіше завивання. Джо Мазуревич — його молитви проти Повзучого Хаосу перетворилися на нестямний переможний вереск — насмішкувата реальність влилася у вир хворобливого сну — Йя! Шуб-Ніґґурат! Козел з Тисячею Молодих…

Джилмена знайшли задовго до сходу сонця на підлозі горішньої кімнати з незвичайними кутами: нелюдський зойк підняв на ноги Дероше, Чойнського, Домбровського і Мазуревича, розбудив навіть Елвуда, що спав мертвим сном у себе в кріслі. Джилмен був живий і лежав на підлозі непритомний із широко розплющеними очима. У нього на шиї були сліди чиїхось безжальних пальців, а на лівій гомілці — слід глибокого укусу щура, одяг геть розхристаний, розп’яття Джо зникло. Елвуд тремтів і боявся навіть думати, у що вилилася сновидність його друга цього разу. Мазуревич був приголомшений «знаменням», яке, за його словами, побачив у відповідь на свої молитви, і почав ревно хреститися, коли почув метушню і писк пацюків за похилою стіною.

Коли Джилмена уклали на кушетку в кімнаті Елвуда, то викликали доктора Малковського, місцевого лікаря, який не плескатиме язиком, коли не слід. Він зробив Волтеру два уколи, той притих і наче задрімав. Протягом дня юнак подеколи приходив до тями і плутано нашіптував Елвуду свої останні сни. Процес одужання проходив тяжко, і з самого початку стала очевидною нова біда.

Джилмен, чий слух ще донедавна був надзвичайно гострим, тепер геть оглух. Спішно викликаний вдруге доктор Малковський пояснив Елвуду, що обидві барабанні перетинки Джилмена лопнули, наче під впливом звуку такої інтенсивності, яку годі уявити, а тим паче — витримати. Як подібний звук міг лунати впродовж кількох останніх годин і не підняти на ноги всю долину Міскатоніка, не міг сказати навіть такий добрий фахівець, як лікар Малковський.

Хоча Елвуд спілкувався з Джилменом тільки записками, їм вдалося порозумітися. Обидва не знали, як поставитись до цієї сумнівної справи, і вирішили, що буде краще не думати про неї взагалі; втім, обоє погодилися, що варто якомога швидше покинути цей проклятий будинок. Вечірні газети вийшли з розповідями про те, як удосвіта поліція розігнала загадкове збіговисько у долині Медоу-Гілл; згадали також, що білий камінь у тій місцевості є об’єктом багатовікових забобонів. Нікого не заарештували, однак серед розбишак бачили велетенського негра. В іншому дописі зазначалося, що жодних слідів зниклого Ладісласа Волейка не виявлено.

Найгірше сталося наступної ночі, і Елвуд ніколи цього не забуде — через нервове потрясіння йому довелося навіть до кінця семестру припинити навчання у коледжі. Тоді йому здалося, що весь вечір за стіною метушилися щури, однак він не надто на те зважав. А потім, коли юнак уже бачив десятий сон, пролунали нелюдські крики. Елвуд скочив з ліжка, увімкнув світло і прожогом кинувся до Джилмена. Той нестямно волав, наче його діймали пекельні муки, і звивався всім тілом; на ковдрі з’явилася і почала збільшуватися кривава пляма.

Елвуд не наважився торкнутися свого друга, і поступово зойки та конвульсії припинилися. На той час Домбровський, Чойнський, Дероше, Мазуревич і пожилець з горішнього поверху товпилися у дверях кімнати, а дружину домовласник відрядив видзвонити доктора Малковського. Всі присутні зойкнули, коли раптом з просякнутої кров’ю постелі вискочило щось схоже на пацюка і стрімголов кинулося до свіжої діри поруч із кушеткою. Коли лікар приїхав і стягнув закривавлену білизну з тіла хворого, виявилося, що Волтер Джилмен мертвий.