Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Простір перед Джилменом вибухнув криком нескінченного мороку безодні, він почувався безпорадним у потоці безформної маси веселкових пухирців. Попереду мчав маленький мінливий багатогранник, а збурену порожнечу пронизували звуки, які наздоганяли один одного і лунали дедалі гучніше: здавалося, їх звуковий малюнок провіщав якусь невимовну і нестерпну кульмінацію. Схоже, Джилмен знав, що має бути далі — дивовижний вибух ритму Вальпургієвої ночі, у космічному тембрі якої звучать первісні витоки простору-часу, заховані у глибинах матерії; часом він проривається назовні ритмічним відлунням, яке непомітно проникає до кожного шару буття і робить страхітливо значущими моторошні періоди існування світів.

За мить усе зникло. Джилмен знов опинився у залитій фіолетовим світлом тісній кімнатці зі склепінчастою стелею, похилою підлогою, низькими шафками зі стародавніми книжками, лавою і столом, з чудернацькими предметами і трикутним провалом під стіною. На столі лежало крихітне біле тільце — роздягнений непритомний малюк, а з протилежного боку стояла потворна карга і тримала у правій руці блискучий ніж з незвичайним руків’ям, а в лівій — оздоблену химерним орнаментом дивної форми чашу з білого металу із вигадливими ручками. Відьма хрипко промовляла незрозумілою мовою якесь заклинання — щось подібне Джилмен наче зустрічав у Некрономіконі.

Коли Джилмен нарешті зміг усе чітко бачити, стара відьма нахилилася вперед і простягла через стіл порожню чашу. Тіло не корилося юнакові, тож він схилився над столом і узяв чашу обома руками, зауваживши подумки, що вона досить легка. Тої ж миті з чорного трикутника нагору видерся потворний Дженкін. Відьма жестом показала Джилмену, як тримати чашу, а сама підняла незвичайний великий ніж над безпорадною маленькою жертвою так високо, як лиш могла сягнути правою рукою. Кошлатий звір підхопив слова ритуалу верескливим голосом, і відьма щось прохрипіла у відповідь. Джилмен відчув, як гостра відраза пробивається крізь товщу душевного й емоційного заціпеніння, і легка металева чаша у його руках затремтіла. Ще за мить рух ножа, що опускався донизу, розвіяв закляття, чаша брязнула на підлогу, а руки Джилмена простягнулися вперед — зупинити страшне діяння.

За мить, він обігнув стіл, вирвав ніж з пазурів старої відьми і пожбурив його у вузьку трикутну щілину. Втім, майже одразу становище різко змінилося: страхітливі кігті старої уп’ялися в його шию, а посічене зморшками обличчя спотворила гримаса люті. Джилмен відчув як ланцюжок дешевого розп’яття врізався у шию, і у відчаї подумав, чи не вплине хоч якось вигляд хрестика на потвору. Стара мала нелюдську силу, але Джилмен таки зумів занімілими руками розірвати ланцюжок і витягти з-під сорочки металеве розп’яття.

Побачивши хрестик, перестрашена відьма запанікувала, її руки настільки ослабли, що Джилмен спромігся їх відкинути. Волтер вивільнився від її хватки і майже встиг підтягти каргу до краю трикутного отвору, але до старої повернулися сили, і вона знову вчепилася в його шию, та не встигла збагнути, що збирається робити юнак, як той обкрутив навколо відьминої шиї ланцюжок розп’яття і здушив так, що жінка не могла дихати. Коли стара сіпалася в останніх конвульсіях, Джилмен відчув, як хтось кусає його за ногу — на допомогу старій прийшов Бурий Дженкін. З усієї сили копнувши ногою, хлопець скинув тварюку в отвір і десь далеко внизу почув її вереск.

Джилмен не знав напевне, чи убив стару відьму — вона лишилася лежати там, де впала. Він повернувся до столу і мало не збожеволів — Бурий Дженкін, маючи сильні і спритні лапи, не марнував часу, поки відьма намагалася задушити Джилмена. Зусилля Волтера були марними — те, що не зробив гострий ніж, зробили жовті ікла, прокусивши маленьку руку, і чаша з підлоги повернулася на стіл, тепер вона була наповнена кров’ю і стояла біля непорушного крихітного тільця.

У своєму видінні безмежно далеко Джилмен чув диявольські ритми літургії Шабашу і знав, що десь там має бути Чорний чоловік. Плутані спогади змішалися з математичними формулами, і Джилмен сподівався, що з його підсвідомості не стерлися потрібні кути і він повернеться до нормального світу — вперше самостійно, без сторонньої допомоги; Волтер точно знав, що перебуває у забитій частині горища над своєю кімнатою, але не був певен, що зуміє пробитися через підлогу або давно закладені двері. До того ж, чи не перейде він просто з примарної кімнатки до примарного ж будинку — викривленої подоби справжнього, до котрого він прагне повернутись? Після усього пережитого навряд чи Джилмен був спроможний відрізнити видіння від реальності.