Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

За три дні Елвуд із Джилменом обійшли всі музеї міста, намагаючись бодай щось дізнатися про дивний предмет зі спицями, однак без найменшого успіху. Втім, усі виявляли велику зацікавленість — незвичайний вигляд фігурки був неабияким викликом для допитливих учених. Одну з рук-променів статуетки відламали — для хімічного аналізу, результат якого і досі обговорюють наукові кола коледжу. Професор Еллері виявив присутність у незвичайному сплаві платини, заліза, телуру і ще принаймні трьох інших елементів з високою атомною вагою, яких не змогла ідентифікувати сучасна хімічна наука. Ці елементи не просто не були котримись із відомих елементів — вони не вписувались у порожні клітини періодичної таблиці, для них там не було місця. Ця таємниця до сьогодні залишається нерозгаданою, а сам незвичайний предмет представлено в експозиції музею Міскатонікського університету.

Уранці двадцять сьомого квітня у стіні помешкання, де гостював Джилмен, з’явилася нова пацюча діра, але Домбровський того ж дня забив її шматком бляхи. Отрута не дала сподіваного результату, бо шамотіння і метушня за стінами не послабились. Того вечора Елвуд десь затримався допізна, і Джилмен чекав на його повернення, він не хотів засинати на самоті у порожній кімнаті, особливо після того, як у вечірньому присмерку йому знову привиділася потворна стара, чий моторошний образ так неймовірно перекочував до його нічних видінь. Він не міг збагнути, що то за стара, що за істота гримотіла бляшанкою в купі сміття біля входу в занедбаний двір. Стара карга, схоже, помітила його і навіть нагородила злостивим поглядом — хоча, можливо, то лише так здалося.

Наступного дня обидва юнаки страшенно потомились і сподівалися, що з приходом ночі заснуть мертвим сном. Увечері вони мляво обговорювали заняття з математики, які цілковито і, на жаль, так небезпечно захопили Джилмена, просторікували про зв’язок між цією дисципліною і стародавньою магією та фольклором — і зв’язок цей здавався лиховісно вірогідним. Поговорили про стару Кезаю Мейсон, і Елвуд погодився, що у Джилмена були цілком обґрунтовані з наукового погляду підстави вважати, що ця жінка могла натрапити на досі невідому, однак дуже важливу інформацію. Потаємні культи, до яких належали відьми, нерідко оберігають і передають з покоління у покоління дивні таємниці забутих епох, а отже, жодним чином не можна відкидати можливість того, що Кезая володіла мистецтвом проходити крізь просторові портали. У традиційних легендах наголошується, що відьмі не можуть завадити матеріальні перепони, і хто скаже, що лежить в основі давніх історій про нічні польоти відьом на помелі?

Чи можна було сьогодні отримати такі ж можливості, спираючись на математичні дослідження? Це питання потребувало вивчення. Успіх у цій справі, додав Джилмен, може призвести до небезпечних і неочікуваних наслідків, адже хто здатний передбачити, що коїться у вимірах, які межують з нашим, проте зазвичай недосяжні? А з другого боку, перед нами відкриються величезні можливості. В окремих сферах Всесвіту часу може не існувати, і якщо комусь пощастить потрапити у таку сферу й залишитися в ній, він зможе жити безкінечно довго, не старіючи; організм у таких випадках не знатиме процесів метаболізму і розпаду, крім випадків, коли виникне потреба повернутися до рідного або якогось подібного простору. Або, скажімо, хтось міг би потрапити у позачасовий вимір і повернутися в якийсь віддалений період часу в історії Землі таким самим молодим, як і раніше.

Не можна сказати з достатньою певністю, чи хтось коли-небудь міг таке робити. Давні легенди з цього приводу туманні й двозначні, а в історичні часи усі спроби перейти заборонені межі ускладнювались необхідністю укладати неприродні й страшні союзи зі створіннями і посланцями інших світів. Тут виникає постать представника або посланця прадавніх таємних і страшних сил — «Чорного чоловіка» в культі відьмаків, Ньярлатотепа в Некрономіконі. А ще є непросте питання зі слабшими посланцями чи посередниками — псевдотваринами і дивними гібридами, яких легенди називають помічниками відьом. Коли Джилмен і Елвуд, яким уже давно хотілося спати, а не базікати, нарешті повкладалися, вони чули крізь сон, як Джо Мазуревич, що прийшов додому здорово хильнувши, відновив свої моторошні й несамовиті молитви.

Наступної ночі Волтер знову бачив уві сні фіолетове світло, а ще чув шарудіння і такі звуки, наче хтось точив зубами дерево. Потім йому здалося, що хтось незграбно торсає засувку у дверях, тоді він побачив, як, ступаючи по килиму, до нього підходить стара жінка із маленькою кудлатою звіриною. Обличчя старої розпашілося від нелюдського збудження, а маленька тваринка з жовтими іклами знущально посміювалась, вказуючи лапкою на обважніле і нерухоме тіло Елвуда на кушетці в протилежному кутку кімнати. Джилмена паралізував такий страх, що він навіть не спромігся закричати. Як уже бувало раніше, страхітлива стара баба вхопила юнака за плечі й, висмикнувши з ліжка, кинула у порожнечу. І знову перед ним коротким спалахом промайнули зяючі темні провалля, але вже наступної миті йому примарилося, що він опинився у темному, страшенно брудному і смердючому незнайомому провулку між рядами старих занедбаних будинків обабіч.