Іван Сенченко - Діамантовий берег

Відчуваючи незрозумілу втому, хлопець з острахом подумав: «Це я, мабуть, захворів. Бач, яка млость у всьому тілі». А тут ще й Тимофій. Помітивши, що Женька упарився, він сказав співчутливо:

— Хіба не пристанеш після такого сніданку. Ого, які в тебе патьоки на спині!

— Які патьоки? Ніяких патьоків у мене немає! — скрикнув Женька — У самого в тебе патьоки! — і напруженим кроком рушив уперед, щоб ніхто не сказав: «А Женька таки справді запарився».

На привалі трапилось таке. Григорій Савич підійшов до Женька і зненацька сказав:

— Розв’яжи рюкзак, покажи, що там у тебе.

Женька сторопів від несподіванки і вже хотів був крикнути: «Самі розв’яжіть!», коли це наперед вийшов Куприк і, заступаючи спиною Женьку, самими губами прошепотів:

— Це не його клумачок, це — мій.

— Все одно розв’язуйте, хлопці.

Куприк розв’язав рюкзак і почав викладати з нього все, що там було. Спочатку ішов законний багаж: штани, парадний піонерський галстук, сорочка, черевики, електричний ліхтарик, запальнички, сірники. Потім з лівого боку він витяг здоровенну торбинку, так туго зав’язану, що боки її аж лисніли проти сонечка.

— Ой, та це ж манна крупа! — вигукнув Тимофій — Бач, де вона! А всі в один голос кричать: «Вже поїли, немає!» Звичайно, немає, як її Куприк собі взяв!

— Помовч! — строго зиркнув на нього Григорій Савич і звелів Куприкові: — Розв’язуй!

Куприк розв’язав, і всі побачили, що в торбинці не легка манна крупа, а важенний білий пісок.

Куприк став червоний як рак. Григорій Савич, проте, весело посміхався.

— То що ж воно оце в тебе таке? — спитав Григорій Савич майже лагідно.

— Оце, еге? — перепитав Куприк, показуючи на торбинку з піском.

Григорій Савич цікавився далі:

— З першого дня несеш чи пізніше запасся?

Куприк промовчав, потім, дивлячись кудись повз усіх присутніх, сказав:

— Як не візьмуть на крейсер за зріст, то хай зважать хоч на витривалість — І враз, обернувшись до Григорія Савича і зазираючи у самі вічі, спитав гаряче, з надією: — А візьмуть мене, правда ж, візьмуть?!

— Візьмуть — твердо мовив Григорій Савич — Такі хлопці на флоті потрібні.

Женька і рота роззявив. Так от звідки Куприк бере свою силу і спритність! Треба придумати таке, треба вміти дивитися на багато років уперед! А Женька не знав уранці, що робитиме ввечері. І він похилив голову.

Тимофій, котрому на деякий час довелося прикусити, язика, вирішив взяти реванш. Він сказав Куприкові, вміло підбираючи слова:

— Ти хоч і сильний, так дуже низький. То Григорій Савич потішає тебе. Насправді низеньких у флот не беруть. Коли ж хочеш вирости — виставляй на дощ ноги. Після дощу все росте, і ти підростеш. Ось побачиш!

— Справді, Куприку — жалісливим і надто ніжним голосом промовила Оля. Вона не забула Куприкової розповіді про Пилипа й Хому і тепер брала реванш — Ти виставляй ноги на дощ, це дуже допомагає!

Пилип лукаво докинув:

— Встроми вербу в сухе — сидьма сидітиме, а в мокре — одразу пагони пустить!

Куприк знав, що Тимофій, Оля й Пилип жартують, але десь в глибині душі заворушилась думка: «А що коли справді допоможе?»

Куприкові так хотілося підрости, що кінець кінцем він спробував би підставити ноги не тільки під дощ, а й під сніг. А втім, він все ж не догадувався, що незабаром йому випаде таки нагода здійснити пораду своїх товаришів!

Але повернемось назад.

Який не був сніданок, але це був сніданок. А тим часом в людському житті й так трапляється, що немає не тільки чогось їсти, а й пити. От як у пустинях. А люди нічого — йдуть вперед, роблять своє діло, і про них потім так гарно розповідають у кінокартинах.

Тимофій сказав на це:

— Пхе, дуже потрібно. То колись було, а тепер сяде на Ту 104 і за годину яку завгодно пустиню перелетить.

Пилип зиркнув здивовано на Тимофія, нічого йому не одповів, а звернувся до Хоми:

— А я ще ніколи не пробував, щоб цілий день нічого не їсти й не пити.

— І я — бадьоро сказав Хома — А, мабуть, воно гарно! Я в кіно бачив. Тільки треба тугіше поясок затягти.

Еге, так де ж той поясок, коли на хлопцях були самі труси, та й то не на резинках, а на вшитих поясах. А вшитого пояса не затягнеш.

— Ет, пусте — подумавши хвилинку, сказав Пилип — Треба просто вірьовочкою попідв’язувати труси. Аби тільки вірьовочка була не тонка, а товста. Тонкою як затягнешся добре, то різатиме.

Хома заблискотів очима і радо сказав:

— У мене в рюкзаці є, на дорозі знайшов. З палець завтовшки.