Іван Сенченко - Діамантовий берег

— Ех, якби сорочка! В сорочку їх брати найкраще — сказав Сашко — У майці вони під руками вилазять і за спиною теж. А як у сорочці, то нікуди їм нема ходу — Сашко аж зітхнув від переживання — Чого ми не догадалися взяти хоч одну сорочку на двох! — Він ще раз зітхнув і закінчив: — Оце коли б нас побачила Ганна Іванівна, сказала б: «Молодці, хлопці, ніякої шкоди природі не роблять!»

В курінь вони повернулися мовчазні. Спочатку лежали, відпочивали, потім Кость сказав:

— А тепер і радіо послухати не зашкодить.

Радіо у них було саморобне, детекторне, в школі зладнали. «Апарат» стояв у курені на табуреточці. Приятелі посідали коло нього, і Кость почав тикати голочкою в кристал. Сашко дивився за цими практичними Костевими вправами і теоретично коли не коли додавав:

— Та ти не туди штрикай. Ось отут, осьдечки шукай — і показував соломинкою, куди треба штрикати.

Кость націлився туди, рука сприснула, кінчик голки потрапив у зовсім іншу точку кристала: радіо враз дзвінко, весело заговорило, і Сашко скрикнув:

— А що, чи не я казав, де треба шукати!

Кость промовчав, бо радіо в цей час почало розповідати про неймовірні речі, а саме: про експедицію новопшеничанських хлопців та дівчат, про Явтуха й Білана, які супроводили ту експедицію…

Слухаючи все це, хлопці й роти пороззявляли. Коли передача закінчилася, Кость вигукнув:

— Оце експедиція так експедиція! Всім експедиціям експедиція.

— Хотів би я глянути на їхнього Білана — обізвався й Сашко — Який вій: чи такий, як у нас, чи не такий?

На це Кость з ентузіазмом відповів:

— Куди там нашому! Хіба наш в експедиції бував? Наш в експедиції ще не бував!

— Ну, то буде — зовсім несподівано і для Костя, і для себе сказав Сашко й докинув: — Чого це їм можна ходити в експедицію, а нам так не можна?! Ми теж підемо! — Сашко спрямував погляд кудись в неосяжні обрії, ніби стежачи за рухом новопшеничанських хлопців — Підемо назустріч їм. Через річку Рудку, на Білу Криницю…

Ця Сашкова думка запалила Костя. Яка то буде радість побачили Пилипа й Хому, подивитися, як зустрінуться обидва Білани — новопшеничанський експедиційний і їхній експериментальний. У новопшеничан ще й дівчата, є — Оля і Люся. Тільки куди їм до Люби! Люба така, що кращої й на світі немає!

Це, звичайно, була правда. Але ж у тих був ще й Явтух!!!

Кость почухав потилицю, далі поклав пальця на губу; довго отак сидів і враз щасливо осміхнувся.

— Хай у них буде Явтух, а ми придумаємо таке… таке… — Очі у нього заблискотіли, він підсунувся до Костя, торкнув його за коліно — Пам’ятаєш, Хрисанф Іванович розказував про капітана Скотта й Амундсена, як вони Південний полюс відкривали. Той — так, а Амундсен — з собаками…

Кость підвів на Сашка очі. Спочатку ці очі нічого не розуміли, згодом в них блиснув здогад.

— Це щоб і ми на собаках?!

Ось що сталося наприкінці такого звичайного в хлоп’ячому житті дня.

З самого ранку Пилип і Хома заклалися, хто більше назбирає індустріальних виробів — Пилип болтів і гвинтів чи Хома гайок, шайб і подібного металу з дірочками посередині.

У хлопців путніх кишень не було, бо штани лежали в рюкзаках, чекаючи парадних випадків, а в трусах хоч і були невеличкі кишеньки, та ніхто ж їхніх потужностей не розраховував на індустріальні вироби, хіба що на носовички або, в крайньому разі, на рожеві мишенята й іржаві вухналі. [3] Вухналь — спеціальний цвях, яким прибивають підкову до кінського копита.

Хома знайшов мотузочок, зробив з одного боку петельку, а з другого зав’язав вузлик. Вийшло путо для коней. Коли знайде гайку, то наниже її, як намистину, на путо, путо застебне і — через плече!

Пилип зробив інакше. Він за допомогою швайки приладнав до пояса чотирнадцять петель. Як засуне з півдесятка десяток гвинтів у петельки, то вже на ньому буде не пояс, а патронташ.

Рушили в дорогу, і Пилип та Хома з головою поринули в змагання.

Куприк чимчикував поруч Женьки. Обидва по черзі дмухали на гороб’ячу пір’їнку, щоб вона геть одлетіла. А вона не одлітала, все лізла в носа.

Тимофієві було ліньки щось думати і щось робити. Він брів посеред дороги, вибираючи місця, де найбільше нагрітої сонцем пилюки.

Оля й Люся шукали квітів понад пшеницею і пискотіли.

Явтух ув’язався за Тимофієм й ліниво плентався, бо мав відчуття повного задоволення, як і Тимофій.

Білан ішов за лівою ногою Григорія Савича і думав про світ. Світ великий, за день і півстепу не оббігаєш. І цей великий світ доля обертає ні на що, бо йди за ногою Григорія Савича і стеж за дурним Явтухом!