Джоанна Ягелло - Тирамісу з полуницями

Тим часом Лінка спала як убита. Причому вже кілька годин. Заснула, читаючи Каєві книжку про роботів. Вона не дуже часто читала братові — відколи тому виповнилося сім років, Лінка намагалася примусити його читати собі самому. Але він часом просив її почитати, як раніше. Немов йому самому було шкода, що він уже виріс.

Спершу заснув малий, Лінка навіть не помітила, як він заплющив очі. Що ж, на її думку книжка була доволі нудною. Героїв виявилося забагато, і вона сама не пам'ятала, хто є хто, чого ж тоді вимагати від малого хлопчика. Але продовжувала читати позіхаючи, а тоді прокинулася о десятій із затерплою шиєю. Вирішила, що саме час лягти спати, і пішла до себе.

— Завтра вмиюся, — пробурмотіла вона під ніс, неначе виправдовуючись.

Коли вона була маленькою, то невідомо-чому постійно намагалася ошукати маму, лягаючи спати невмитою та з нечищеними зубами! Це було дуже дивно й тепер практично не траплялося. Але так добре іноді відчути себе знову дитиною.

Наталія встала заздалегідь. Уранці потребувала принаймні двох годин, щоб привести себе до ладу й могти показатися на люди. Напустила собі води й вкинула туди абрикосову кульку для ванни. Простяглася в ароматній піні й поринула в думки. Вона дуже хвилювалася. Ні, не через розлучення батьків, бо на це вона ніяк не могла вплинути. Наталія переживала через Марціна.

Останнім часом усе було не так, якось дивно. Вона відчувала, як щось змінилося. Даремно, мабуть, поїхала до тієї Португалії. Але мати її благала, переконувала, що тепер, коли батько її покинув, вона почувається страшенно самотньою й не збирається сидіти там місяць у порожньому будинку. Будинок винайняли й оплатили раніше, і мати не хотіла, щоб гроші пропали.

Мати навіть великодушно запропонувала, щоб Марцін поїхав з ними, хоча насправді так і не сприйняла Наталіїного хлопця. Так, наче Марцін доньці не підходив.

Марцін не жив у шикарному будинку, як вони, а в звичайній багатоповерхівці часів соціалізму, і внизу його щоранку не зустрічав портьє й не вітався, демонструючи неначе приклеєну усмішку. Хлопцеві доводилося переступати через п'яничок, які заснули в коридорі й часом прокинувшись, бурмотіли вслід лайку або питали, чи нема в нього сигарет.

Його родина не була заможною. І не належала до бідної романтичної богеми. Марцінова мати працювала касиркою в «Сонечку», батько шоферував у якійсь фірмі. Нічого цікавого. Але в цій простій родині було більше тепла й щирості, ніж в сім'ї Наталії. Тому дівчина дуже любила приходити до Марціна. У нього вдома завжди пахло пирогом або обідом, а мама знаходила час побалакати з нею. Щоправда, дві молодші Марцінові сестри приходили до його кімнати в найменш відповідний момент, але Наталія любила сердечну атмосферу, яка завжди панувала в цьому домі.

Натомість її мама вважала, що донька заслуговує на кращого хлопця. А довідавшись, що Марцін учиться не в ліцеї, а в технікумі, влаштувала справжній скандал.

Попри це, невдовзі вона себе пересилила й дозволила, щоб Марцін поїхав з ними. Але за квиток мав заплатити сам, будинок уже винайнято, а їжа досить недорога. Решта власне була безкоштовною: море, басейн, отож хлопець мав би нарешті справжні канікули.

Наталія мов на крилах помчала до Марціна, щоб поділитися з ним новиною.

— Я не можу собі дозволити квитка до Португалії, — відповів він. — Це для мене задорого.

— Але ж ти збирався працювати в липні, — здивувалася вона.

— Звісно. Але не для того, щоб витрачати гроші на відпочинок. Я пообіцяв мамі дати частину грошей на ремонт ванної. Я ж тобі казав.

— Так, справді, — пригадала Наталія. — Але ми можемо щось придумати. Я теж можу працювати в липні, може, цього досить, щоб купити квиток. Я не хочу їхати без тебе.

— А я не хочу твоїх грошей, — рішуче відказав Марцін.

— Я могла б тобі позичити, — усміхнулася вона. Відчувала, що майже вмовила його, ще трішечки і... Але він раптом зробився якийсь чужий, глянув на неї холодно, аж вона здригнулася.

— Звичайно, — сказав він. — Позичити. Там ти мені теж позичатимеш на все гроші? На колу й морозиво теж? А може, запропонуєш мені кишенькові? Панночка з добропорядної родини! Нащо тобі такий хлопець, як я? — його голос зірвався на фальцет, та за мить він опанував себе. — Пробач, — тільки й сказав Марцін. — Я вже домовився, що працюватиму всі канікули. У кав'ярні. І тепер уже не можу відмовитися.

— Тобто... ти взагалі не плануєш жодних канікул?