Джоанна Ягелло - Тирамісу з полуницями

— Любі гості, мені дуже приємно привітати в нашому кафе й галереї чудового гостя, Лукаша Глагола, фотографа й художника...

Присутні зааплодували.

— Для нас це честь, що свою дебютну виставку він організував саме в нашому кафе. Лукаш фотографує віднедавна, але давно пов'язаний із Саською Кемпою. Лукашу, може, ти щось нам розкажеш про себе?

— Ну, що ж... мене ще змалку цікавили сади й квіти. Я пов'язав з ними своє професійне майбутнє. А тоді почав убачати в них естетичні, тобто мистецькі об'єкти...

І чого вона так розлютилася? Слухаючи Лукаша, Лінка заціпеніла, мов кам'яна фігура, а тоді знову заходилася витирати келих. Почувалася, моя якась бісова Попелюшка! Скніє собі в кухні, тоді як за дверима буяє мистецьке життя, у якому вона передусім мала би брати участь. Вона, а не цей горе-фотограф! Дівчина сама не зрозуміла, як сталося, що вона стиснула келих у руці так сильно, аж він лопнув. Уламок скла поранив їй руку, і Лінка побачила на світлій шкірі долоні смужку світло-червоної крові. Припала вустами до ранки, облизала. Кров була солодкуватою й солоною водночас. Трохи відгонила залізом. Це нагадало їй, що в неї мали б уже початися місячні. Вони запізнювалися, а дівчина хвилювалася. Звісно, мала причину, адже вони кохалися з Адріаном. Отож щоразу теоретично існувала така можливість, що вона завагітніє. Але часу на роздуми не було, треба швидко віднести келихи до зали.

Лінка вийшла біля площі Старинкевича. Звідси до Наталії було найближче. Лінка дедалі більше переймалася тим, що місячні затримувалися. Не те, щоб вони були дуже регулярними, але цього разу запізнювалися вже на кілька днів. Дівчина подумувала, чи не почати їй приймати таблетки. Але не знала, як це робити правильно. Адже була ще неповнолітньою. І досі жодного разу не відвідувала гінеколога. Тому й не була певна, чи звичайний гінеколог випише їй таблетки, чи доведеться йти до приватного. Лінка боялася поговорити про це з мамою, бо та була переконана, що її донька досі незаймана. Подумки Лінка молилася: Господи, Боже, хто б Ти не був, зроби так, щоб пішли місячні, бо я помру від хвилювання!

Наталія приготувала Лінці какао. Велику чашку. Навмисне залишила брудну каструльку. Мамі скаже, що пили какао удвох, і вона не хвилюватиметься.

— Щось ти зле виглядаєш, — зауважила Лінка. — Щось трапилося?

— Зле? Чому зле? — запитала Наталія.

— Не знаю... здається, ти сильно схудла?

— Але ж це навпаки добре, правда?

— Не знаю. Я не впевнена.

У Лінчиних очах Наталія помітила турботу, і це її розлютило. Потрібна їй ця турбота! Вона сподівалася, що подруга захопиться нею, бо їй удалося досягти запланованого! «Краще б вона спитала, як справи в школі. А не про дієту. Бо дієта — це єдине, що мені справді в житті вдається», — подумала Наталія.

— А ти далі сидиш на дієті? — не вгавала Лінка. — Бо вже, може, досить?

— Не розумію, чому топ-моделі можуть бути худими, а я ні.

— Ти ж знаєш, чим це загрожує.

— Чим? Тим, що доведеться купити речі тридцять четвертого розміру?

— Наталіє, — тихо сказала Лінка. — Ти ж добре знаєш. Зараз стільки пишуть про анорексію, про булімію. У нас навіть лекція в школі була про це... Нам показували фотографії булімічки, у якої розірвався шлунок. Це такий жах! Вона з'їла аж п'ять літрів різного, а шлунок витримує, здається, лише чотири...

— Ну, але ж я не об'їдаюся! Це огидно, ти що!

— Здається, у неї спершу теж була анорексія, а потім булімія. Тобто вона не їла, а тоді мала якісь напади апетиту й виїдала весь холодильник!

— Ти ж не думаєш, що в мене анорексія? Ти що, зовсім дурна? Я просто дотримуюся дієти! І я зовсім не збираюся ставати аноректичкою! Я ж знаю, що це таке, вони психічно хворі! Хочуть померти! А я лише прагну схуднути! Ще трішечки, а тоді скажу собі «стоп».

— Скільки ти зараз важиш?

— Дай мені спокій! Усі до мене причепилися, навіть ти! Годі з мене! — Наталія розлютилася, і вже зовсім не раділа Лінчиним відвідинам. — Мати без кінця ходить і за мною стежить, і підсовує весь час то бутербродика, то йогуртик! Я маю право важити стільки, скільки хочу? А вона краще б зайнялася собою й своїм змарнованим шлюбом, а мені дала спокій!

— Вона за тебе хвилюється. Як і я.

— Бла-бла... Слухай, я розумію, що моя стара не вірить мені, але ти? Я ж тобі кажу, що в мене все під контролем, і я не вийду за певні межі. Бодай ти могла б залишити мене в спокої. Ось глянь.

Наталія підняла блузку й попустила пасок джинсів.

— У мене був тут жирок, і складочки, і мені вдалося їх позбутися, — запхнула пальці під пасок і показала, скільки утворилося місця. — Дивися, джинси лежать вільно. І я ніякий не скелет, я справді добре виглядаю.