А. Аудгільд Сульберг - Хто проти суперкрутих

— Мама й тато працюють сьогодні допізна, — сказала Юганна. — До восьмої вечора мене ніхто вдома не чекає. До того ж я бачила, як мама зранку ставила для мене в мікрохвильовку манну кашу. Вона завжди забуває, що я терпіти не можу манку…

Ми завернули на мою вулицю.

— А в нас на вечерю млинці, — сказала я. — Ми завжди по вівторках смажимо млинці. На тебе теж вистачить. Якщо ти, звісно, захочеш… Ніхто тебе не змушуватиме їсти млинці.

Ми заїхали на подвір’я, поставили велосипеди.

Серце моє крутнуло подвійне сальто.

Коли ми увійшли до помешкання, млинці пахли на всю хату.

— Ось сама послухаєш її!

Ми з Юганною саме скидали черевики, коли почули з кухні голос тітки Муни.

— Обіцяю, ти своїм вухам не повіриш!

— Та я ж не проти, — боронилася мама. Зашкварчала сковорідка, коли вона перевертала млинці.

— Мені просто не дає спокою думка, чим вона ризикує, — вела далі мама. — Анне Беа все ж трохи неповносправна від народження, і це робить її вразливішою до насмішок. Діти бувають такими жорстокими, Муно! Я чула, як дехто з однокласників її прозиває, і це так страшно… Ох, мені сльози застилають очі, як згадаю…

Я аж заціпеніла, стоячи в коридорі з шоломом в руках.

Мама щойно назвала мене неповносправною!

І Юганна це чула!

— А вона розповідала тобі про те, що трапилося минулого тижня? — запитала тітка Муна.

— Ні, а що?

— Саме тому вона й повинна виступати на конкурсі! Оті гламурні дівахи з її класу постійно цькують і принижують малу, а минулого тижня Анне Беа зуміла дати їм відсіч!

— Справді?

— Так! І уявляєш реакцію дівах? Отож аби уникнути ще більших глузувань, я подумала, що варто їх поставити на місце. Показати їм, що Анне Беа теж на щось здатна! Звісно, вона трохи ризикує, це ж випробування — опинитися перед сотнею чи й більше глядачів. Але погляньмо з іншого боку: уяви, як підвищиться її самооцінка! Робити те, до чого вона має талант. Бо дівчинка таки має талант, вона співає! Дівахам позаціплює, коли мала розтулить рота. А хлопчик, який їй подобається, Маґнус, собі замислиться: «О, Анне Беа — це та дівчинка, з якою треба ближче запізнатися!» Уб’ємо відразу двох зайців!

Я осіла на ослінчик в коридорі.

Тітка Муна щойно викрила мою таємницю, що мені подобається Маґнус!

І Юганна це чула!

Ота млість уранці, перед школою, ніщо в порівнянні з бридкою, слизькою гадиною, яка ось підповзала з нутрощів до горла. Першою думкою було випровадити Юганну з дому, але я не могла. Сама ж запросила її на млинці, та й треба було залагодити непорозуміння зі своєю подвійною участю в конкурсі. І, попри все, мені хотілося, щоб вона залишилася.

Але як провести її до своєї кімнати? Треба ж перейти спершу кухню.

Мама з тіткою Муною почнуть голосно сміятися і ляскати себе по стегнах. Завжди так роблять, коли хочуть вдати, ніби нічого особливого не сталося. Одне можу сказати: побачивши таке зо два рази, уже ніколи не захочеться бачити ще.

— Гаразд, — озвалася мама. — Маєш рацію лише в одному! Анне Беа таки вміє співати! Не можу сказати, що не хвилюватимусь, коли вона постане перед повною залою, але…

— Отже, покладаєшся на мене? — запитала тітка Муна.

— Цього я не казала. Але трохи шкода відступати тепер… Та й Нільс буде поруч, а на нього таки можна покластися.

— Той хлопчина — просто знахідка. Цікаво, чи Анне Беа здогадується, як їй з ним пощастило. Якби мені такий трапився першого дня у школі, я трималась би за нього решту життя… Егм, Крістоффере, ти намалював картинку для тітки Муни? Хто це тут? Дай-но я вгадаю… Мабуть, Капітан Шаблезуб, так?

— То ви з Нільсом братимете участь в Конкурсі талантів?

Мої очі забігали і зустрілися з поглядом Юганни.

— Чому ти не сказала про це вранці? — прошепотіла вона. — Коли я питала, чи заспівала б ти зі мною?

— Я забула, — вихопилось мені мимоволі. — Я так… так зраділа, що ти звернулася до мене…

Я судомно ковтала, намагаючись заковтнути назад у шлунок слизьку зміюку, та вона перла в горло напролом.

— Але ти не можеш співати зі мною, якщо вже співатимеш з Нільсом. Це проти правил.

— Я знаю… Вибач! Я не хотіла тебе образити. Просто… вибач!

Гадина вже вистромила голову з мого рота.

— То що тепер робитимемо? — запитала Юганна.

Я скосувала на неї примружений погляд.

Вона не мала наміру знову взуватися. І на ображену не надто скидалася. Навіть куртку почала знімати.

Я втретє за день вхопилася за шанс.