Джойс Кері - Улюбленець слави

І от саме в розпалі цієї надзвичайно зворушливої сцени до кімнати ввійшов Честер, обтяжений чималим кошиком з фруктами. Увійшов — і з найневиннішим виглядом привітався з нами.

53

Тітонька Леттер,— ми сиділи з нею на одному кріслі,— поволі підвелася (вона була не зовсім твереза, і пенсне збилося в неї набік,— дужче, ніж завжди), метнувши на нього пекучий погляд. Однак його поява заскочила її на гарячому,— я ще ніколи не бачила її такою збентеженою.

Відверто кажучи, я теж здивувалась. Гадаю, ні вона, ні я тоді ще до кінця не розуміли, який «товстошкірий» став Честер після всіх своїх перемог.

Честер, наче нічого не сталося, поставив фрукти на стіл і привітав нас із тим, що ми знайшли таку милу квартирку, та ще досить близько, і попросив у тітоньки дозволу прислати сюди краще, зручніше крісло.

Він поводився дуже тактовно (як родинний адвокат на похороні), але, на мій подив, зразу ж сказав, що хоч його й засмучує «невеличка розбіжність у наших поглядах», він переконаний: тітонька розуміє всю складність його становища. Звичайно, її дуже невистачатиме у комітеті, але вона вже зуміла поставити його діяльність на міцну основу.

Мені здалося, що тітонька от-от лусне від обурення. Та не встигла вона розтулити рота, як Честер миттю змінив не лише тон, а й вираз обличчя (ніби людина, яка з чемності прагне швидше покінчити з незручною ситуацією), і спитав у неї, чи не потрапляв їй на очі лист лорда Роузбері, опублікований у «Таймсі»? Чи, на її думку, треба кому-небудь з радикалів відповісти лордові?

Звичайно, тітонька чудово зрозуміла прихований сенс його монологу: він ні за що у світі не візьме її до себе на колишніх засадах, але якщо вона буде «слухняна», доступ до свого кола остаточно перед нею не закриє. Обличчя її наливалося кров'ю; мені здалося, що навіть Честер не на жарт перелякався. Ох, як я чекала від неї вибуху! Мені було нестерпно боляче дивитися, як цей чоловік преспокійно грається моєю бідолашною тітонькою, наче той кіт мишею.

Нарешті вона вичавила з себе, що йому навряд чи потрібні її поради: хоч би що вона сказала, він однаково вчинить по-своєму. А Честер ніби й не чув: він і далі говорив про листа, аналізував його, робив припущення про те, з якою метою його написано і яку підтримку він одержить від людей різних переконань; Честер згадав, що сказали про цю публікацію інші (містер Ллойд Джордж страшенно розсердився, а містер Асквіт порадив діяти якомога обережніш). І хоча тітонька вже деякий час щось зневажливо буркотіла собі під ніс, кидаючи на нього нищівні погляди (очевидно, так мала почувати себе дворняга, в якої вихоплюють з пащі шмат м'яса й натомість кидають обгризену кістку), помалу-малу вона почала йому відповідати. Воно й справді комизитися далі якось уже й не випадало. Не минуло й десяти хвилин, як тітонька вже завзято сперечалася з Честером про політику — у своїй колишній манері (хіба що трохи різкіше, ніби хотіла показати: я не маю наміру відмовлятися від своїх думок, аби зробити приємність Честерові Німмо!), і, поглянувши на них збоку, ніхто не засумнівався б, що це давні щирі друзі.

Мені бракує слів, щоб передати, як я здивувалася, коли побачила, як ці двоє людей, котрі оце щойно посварилися, здавалось, навіки, тепер зійшлися зовсім на іншому грунті,— не тільки не замирившись, але й не завдавши собі клопоту з'ясувати свої взаємини.

Однак моє обурення від того не поменшало. І коли, виходячи, Честер нагадав мені: «Ти не забула, серденько, що сьогодні в нас обідають Відлери?» (великі багатії, дають гроші на партію),— я нічого не відповіла. «Ти дуже розумний, голубчику, подумала я собі, але цього разу спіймаєш облизня. Бог із нею, з тітонькою, вона тобі пробачила — а я не пробачу».

Тільки-но ми залишилися з тітонькою удвох (я заварила їй чаю, бо вона не вміла ні налити води у чайник, ні поставити його на вогонь), як я їй сказала:

— Мене просто дивує, тітонько, як ви дозволили Честерові отак забити вам баки!

Але вона відповіла, як відрізала:

— Боже, яка ти вульгарна у виразах! Що це означає: «забити баки»? Ми з ним обмірковували вкрай важливу проблему, і він з належним розумінням поставився і до неї, і особисто до мене.

— Але ж він, тітонько, повівся з вами підло. Чи не самі ви щойно казали, ніби йому байдуже до всього, крім його особистої кар'єри?

— Ну то й що? Будемо сподіватись, він і справді зробить собі кар'єру, незважаючи на своїх підлабузників. Дякувати богові, не перевелися на світі люди, у яких вистачає мужності та честолюбства, щоб здобути справжню кар'єру. Такі люди нам дуже потрібні, особливо зараз. Поглянь, що діється на Сході. Це може обернутися війною в Європі. Але ти, звісно, навіть не вслухувалась у те, що він говорив. Якби зараз з неба зійшов сам архангел Гавриїл і сповістив, що завтра настане кінець світу, тебе хвилювало б одне: якого капелюшка надягнути з цієї нагоди.