Джойс Кері - Улюбленець слави

Проте коли я спробувала розрадити її, сказавши, що Честер прикро вражений їхнім конфліктом і просто не розуміє, як жахливо повівся Бутем, тітонька відповіла мені з властивою їй прямотою:

— Не розуміє? Він чудово все розуміє! Просто Честер ревнує тебе й твоїх дітей до мене... Ти сама бачила, його аж пересмикує, коли ми жартуємо чи сміємося... Він давно уже шукав нагоди виставити мене за двері.

Я не могла дивитись, як вона страждає. І негайно ж пішла до Честера, і сказала йому, що він мусить зараз же помиритись із тітонькою. Проте, на превеликий мій подив, він досить холодно відповів, що зробив для цього все можливе.

— Проблема в тому,— сказав він,— що їй конче треба вижити з дому Бутема, а я на це не піду. До того ж вона погано впливає на дітей. Тому буде навіть краще, коли вона вибереться від нас.

— Але ж цього не роблять у такий спосіб, Честере. Ти її так образив! Зрештою, ми стільким їй завдячуємо!

Я сказала «ми»,— не могла ж я, коли вже говорити правду, нагадувати йому, що й мене він одержав з тітоньчиних рук. Честер відповів, що він дуже вдячний тітоньці, і є за що, але дозволити їй верховодити у своєму домі він не може. Це мене так вразило й обурило, що, не втримавшись, я кинула:

— Отже, тітонька має рацію: більше вона тобі не потрібна, і ти витурюєш її за двері.

На ці мої слова Честер нічого не відповів, але на обличчі в нього з'явився вираз такої страшенної нудьги, що я іще дужче розлютилась, куди там тітоньці (правду кажучи, вона анітрохи не сердилася на Честера, а лише була на нього ображена),— і припинила всілякі спроби примирити їх. Тітонька запакувала речі, і я поїхала з нею, лишивши Честерові записку, що мушу подбати про її житло. Палм Коттедж до нового року буде ще в заставі, з Бобом тітонька встигла посваритися через якийсь Джімів борг, тож треба було підшукати їй оселю, та ще й дешеву.

А тим часом тітонька й далі лаяла Честера:

— Якби він мав душу, то запродав би її самому дияволові, а заразом і всіх нас,— аби лише здобути владу!

І коли ми нарешті знайшли їй житло (маленьку квартирку, недорогу й розташовану поблизу від нашого дому), вона пішла в спальню, вихилила там чарчину (прилюдно вона тоді ще не пила) й повернулася, сердита ще більше.

— А ти пильнуй, моя дівчинко,— Честер віднаджує від тебе всю рідню... спершу був Джім, потім — Боб, тепер — я.

— А при чому тут Боб?

— Так, моя дурненька, Боб. А ти не знала? Це ж він зажадав від Боба, щоб той змінив курс. Поцікавився, як йому розуміти його флірт із тобою, і той — Боб є Боб — страх як перелякався й дременув у Рим.

Це відкриття мене просто приголомшило. Мені вперше здалося (як це постійно ввижалося Честерові), ніби за моєю спиною діється щось страшне.

— Тітонько, а ви не помиляєтесь?

— Я? Помиляюсь? Кажу ж тобі, він — диявол, та ще й останній бовдур на додаток. Ці кар'єристи всі на один копил,— наче ті гади чи скорпіони! Вони нікому не вірять. Кого він бере собі у радники? Недоумкуватого Бутема, котрий тільки й знає, що лизати йому п'яти? А за дружину він хотів би мати таку саму рабиню, що тремтить від одного його погляду. Ось побачиш, тепер твоя черга,— тепер він почне підкрадатися, сичати й обвиватися круг тебе, доки не розчавить, не знищить твою гординю, доки не оберне на шмат м'яса, на бездуховну плоть. Згадаєш моє слово, дівчинко: якщо нічого не зміниться, років через десять ти просто схибнешся... І ось що я скажу тобі, моя люба. Може, він і розумний, але поводиться як дурень, бо власноруч копає собі могилу, жене давніх друзів, а кращих радників бог йому не дасть, і занапащає всі свої надбання. Ти надто гарна для нього, принаймні краща, ніж він заслуговує,— адже не чиїсь, а саме твої гроші допомогли йому звестися на ноги!

По тих словах вона знову щезла у спальні (мабуть, боялась розплакатись), а коли виринула звідти, обурюючись ще голосніше, то сказала, що ніяк не добере, чом я так приліпилась до цієї гадини Честера?

Це було загадкою і для мене. Що більше я думала про те, як Честер шантажував Боба (я уявляла собі, як усе це ошелешило бідного хлопця, і катувалася думкою,— а раптом Боб вирішив, що до цього в якийсь спосіб причетна і я?), то дужче скипала гнівом. Втім, слово «гнів» тут явно недостатнє, щоб висловити всю ту огиду, страх і обурення, які охопили мене тоді (гадаю, щось подібне відчув і Честер, одержавши того листа від директора банку торі). Я чисто фізично відчула, як мене зусебіч оточують підступність і зрада. І тоді я сказала: все, немає такої сили, яка змусила б мене тепер повернутися до Честера, я назавжди залишуся з моєю любою тітонькою. Тітонька була дуже зворушена і, не стримавшись, ридма заридала. Вона знає,— сказала тітонька,— що я — єдине на всій землі створіння, яке її щиро любить. І мене охопив сором — за те, що раніше я так мало її любила, і я поклала собі у майбутньому любити її ще дужче.