Джойс Кері - Улюбленець слави

96

Наступного дня мав відбутися мітинг на захист луга; агент, який обіцяв нам зал, відмовився його нам віддати, посилаючись на міністерство оборони, якому зал нібито потрібен для спортивних тренувань. Сказали нам про" це надто пізно, і ми вже навіть не встигали дати в ранкові газети об'яву про перенесення зборів. Комітет був у розпачі.

Треба сказати, пошуки залу вже з самого початку наражалися на загадкові труднощі; ми пояснювали їх небажанням власників цих приміщень підтримувати у воєнний час будь-які антиурядові акції. Та всі майже без винятку театральні зали було розписано тоді під усілякі «шоу»— їх розплодилося, як грибів після дощу.

Я вирішила негайно ж з'їздити до агента (за сумісництвом він був ще й театральний агент) і поговорити з ним особисто. Та коли я вже сідала в таксі, мене раптом гукнули до телефона, і якийсь наш приятель (принаймні так він одрекомендувався, хоч імені свого й не назвав) попередив мене, що на агента «вийшов» генерал М. з міністерства оборони, Честерів приятель, і що пристрашити небораку-агента його попросив не хто інший, як сам Честер.

Важко сказати, як приголомшило мене це відкриття. Я вже не раз говорила, що Честерові, Гулдові й багатьом іншим так званим «революційним радикалам» постійно й повсюдно ввижалися страхітливі змови. Вони завжди чекали від когось «удару в спину».

Тепер я сама пережила щось подібне. Недарма розповідають, що найжахливіший наслідок землетрусу — раптове відчуття страху, ота зневіра, яка охоплює людину. Стіни власного дому, які щойно були тобі надійним захистом, звичні та рідні, як власні діти й чоловік, сприймаються тепер як загроза, як облудна ширма, за якою причаїлося нове нещастя (повінь або якесь нещастя, все пливе й хитається), світ, раніше сталий і надійний, віднині повен зради й брехні. Саме тому під час землетрусів люди нерідко божеволіють. Тож не дивно, що і я мало не втратила розуму. Я наказала водію везти мене в Уайтхолл, і там, піднявшись у Честерів кабінет, попросила негайно доповісти йому про себе.

Зранку в приймальні, як завжди, було багато народу; Честер провадив чергову нараду. Але його особистий секретар Доул, мій приятель (він скінчив Ітон, де приятелював з родичем Вудвілла), відвів мене до свого кабінету, щоб Честер міг поговорити зі мною сам на сам.

Вже на порозі Честер надав своєму обличчю,— так, щоб я не помітила,— виразу надзвичайної прихильності до мене. Це означало: тобі не слід було заявлятися до міністерства без запросин чи попередження.

— О, чудово, моя люба,— сказав він,— не може бути нічого приємнішого за такий сюрприз! І як до лиця тобі цей туалет!

І він оббіг мене поглядом — з голови до ніг; вибираючи сукню для виїзду, я розраховувала на зустріч з театральним агентом, через що, поспішаючи, забула потім переодягтися у щось більш придатне для Уайтхолла.

— Ти вся така квітуча, така весняна!

Я перепросила його за те, що відірвала від роботи, пояснивши, що приїхала у терміновій справі: йдеться про мітинг.

— Про який мітинг?

— Ти чудово знаєш, що хтось намагається його зірвати!

— А, ти про мітинг на захист луга. І що там?

Я раптом злякалася, що він почне викручуватися, і, бажаючи його випередити, сказала:

— Мені переказали, що у справу з мітингом втрутився якийсь генерал, котрий, кажуть, діяв зовсім не за дорученням міністерства оборони.

І тоді, метнувши на мене колючий погляд, він прорік:

— Але ж ти знаєш, що вся ця історія з луга виливається в антиурядову демонстрацію?

Я вирішила поставити питання руба:

— Скажи мені, ти знав, що міністерство оборони хоче відібрати у нас приміщення? — спитала я, підкресливши, що вони навіть не залишили нам часу оповістити людей про відміну мітинга. Люди прийдуть і цілком справедливо обуряться, а ми вже нічого не можемо зробити, бо всі гроші пішли на проспекти й рекламу. Якщо комусь треба було зірвати цю справу, то він діяв дуже розумно.

Честер нічого на це не відповів. Його мовчання, роздратований і набурмосений вираз обличчя говорили про одне (пізніше я одержала справді незаперечні докази): він або сам вигадав цей трюк, або дав дозвіл на нього. І тоді, забувши про будь-яку обережність, я додала:

— Розумно, але не дуже чесно.

— Мені сказали, Раунд також бере участь у твоєму комітеті...

— Я тут ні при чому — його запросив голова. До речі, містер Раунд завжди обстоював тубільців. Він просто залишився вірним своїм принципам.

— Ти називаєш вірністю принципам підрив довіри до уряду? Саме тоді, коли ми переживаємо національну кризу?