Джойс Кері - Улюбленець слави

— Отже, на твою думку, Джім повинен дати волю місцевій владі і дозволити їй перенищити всіх бідолашних луга,— лише тому, що представники влади вважають це плем'я нікчемним, незначним і твердо переконані, що за нього ніхто не заступиться?

Помітивши, що я починаю сердитись, Честер припинив розмову, а я подумала: «Яке ж це, однак, з його боку паскудство — звинувачувати Джіма в тому, що він відстав від життя! Так, він усі ці роки просидів в Африці, — але ж саме уряд відправив його в це заслання, та ще й з певним розрахунком».

Ще перед тим ми домовилися з Джімом зустрітися поблизу його клубу св. Джеймса, я мала сказати йому, яке приміщення ми орендували для мітингу (не хотілося говорити про це по телефону, нас могли підслухати), і я на кілька хвилин спізнилась. На вулиці я ніколи не носила окулярів, і тому не впізнала Джіма у самотній постаті, що маячила біля дверей клубу. Тільки коли він повернувся й пішов до мене своєю, лише йому притаманною ходою,— трохи перевальцем, як ходять професійні жокеї,— я зрозуміла, що це він. То була наша друга з ним зустріч після його повернення з Африки, і я вперше побачила Джіма у цивільному. Його вигляд мене просто вразив. На ньому був старий синій костюм крою 1910 року, який я не раз на ньому бачила, та вузенькі штани, у яких Джімові ступні (невеликі та зграбні, витонченої форми; ними він дуже пишався) здавалися величезними лапищами. На голові у нього був котелок, куплений колись під цей костюм, котелок, у якому Джім мав досить кумедний вигляд. Я чудово розуміла, що Джім, подібно до всіх колишніх денді, любив свої старі речі, та мимоволі пригадалася мені розмова з Честером, навіть не самі слова, а їхній підтекст.

Наблизившись, я побачила видовжене пожовкле Джімове обличчя і вражено-зосереджений погляд, що ніби застиг в його збляклих очах (Джім весь час думав про те, як підло його пошили в дурні та як безпардонно розправляються з його луга), і мало не розплакалась. Мені й справді здалося, що Джімові загрожує не лише урядова «змова», а й дещо куди жорстокіше і могутніше — той «поступ історії», який, за одвертими розрахунками Честера, рано чи пізно зробить Гулда й Раунда нікчемними опудалами. Це здалося мені жорстоким і підлим, я не хотіла з цим змиритися і вирішила, що не дозволю їм занапастити Джіма.

По всьому тому ми з ним люто посварились. Знаючи, що Джімові треба буде зустрітися з членами Комітету в справах луга, я порадила йому купити принаймні нового капелюха, а він заперечив, що скоріше повіситься, ніж надягне на себе оте неподобство, яке зараз носять на голові, та ще й «зроблене з казна-якого барахла».

— Але ж не можна, Джіме, носити на голові отаку каструлю!

Він зупинився, зміряв мене навіть не сердитим, а скоріше зневажливим поглядом і, помовчавши, спитав:

— Отже, старий солдат не досить елегантно одягнений для місіс Німмо?

— Ти чудово розумієш,— ідеться виключно про комітет.

— А що комітетові до мого старого котелка?

— Звісно, це дурниця, але, як ти знаєш, людей стрічають по одежі.

— Я послав їм доповідну записку.

— Чудова записка, але де в тебе гарантії, що вони її прочитали?

— Тоді про що мені говорити з оцим комітетом?

— Але, Джіме, це дуже впливовий комітет, там люди з іменами. Саме тому їм може не вистачити часу ознайомитися з твоєю доповідною, і ти сам мусиш справити на них приємне враження. Не треба, щоб ти видався їм дивакуватим, тоді вони вирішать, що вся твоя причетність до історії з луга є лише наслідок твоєї дивакуватості.

Від самої лише думки про те, що його можуть запідозрити у чомусь особистому по відношенню до його луга, Джім спалахнув і люто процідив:

— Знаєш що, зайчику, очевидно, у вас тут не комітет, а бордель.

— Це стосується і мене?

— До певної міри так. І якщо твій комітет має намір вирішувати цю справу залежно від моєї каструлі, нехай іде під три чорти, нікому він не потрібен, тільки час із ним марно гаємо.

І тут ми зчепились — не на жарт. Я завжди боялася перейти у наших взаєминах з Честером якусь межу, але по відношенню до Джіма дозволяла собі бути якою завгодно різкою. І я сказала йому, що за все життя він і разу не виконав жодного мого прохання, що таких егоїстів, як він, ще не бачив світ, і що більше я й пальцем не поворухну заради нього,— все, годі! Він відповів, що я перетворилась на таку саму інтриганку, як і мій Честер. Та й взагалі — він не дозволить втягти себе у мої жіночі інтриги — це для нього надто брудна справа.

95