Радий Погодин: Цегляні острови

— Люблю собак… Це моя мрія — завести собаку, вівчарку або сенбернара.

А Кешка пішов до іншого сусіда — мовчазного шофера п’ятитонки Василя Михайловича.

— Василю Михайловичу, — постукав він. — Василю Михайловичу, можна мені цуценя в коридорі держати?

Височезний Василь Михайлович відчинив двері, заступив своєю широченною постаттю весь прохід.

— А путящий звір? — запитав він глухим басом.

Кешка задер голову — інакше на Василя Михайловича не можна було дивитися.

— Хороший, — кивнув він. — Пузатий і хвіст як колесо.

— Хвіст — це не доказ, — прогудів Василь Михайлович. — Пішли на оглядини…

Кешка побіг попереду, Василь Михайлович гупав важкими черевиками за ним.

В кімнаті у Кешки вже сиділи тітка Люся і дядько Боря.

— Собака — моя мрія, — казав дядько Боря, — особливо сенбернар.

Тітка Люся пестила цуцика і примовляла:

— Кусі, Мурзик, кусі… Ну-у, кусі,— і тикала цуценяті свій палець з червоним нігтем.

— І зовсім це не Мурзик, — образився Кешка за цуцика. — Це… це Пірат.

Василь Михайлович сів навпочіпки, оглянув собача.

— Такого звіра на вулицю викидати просто злочин, — нарешті сказав він. — Вівчарка чистої породи.

— Вівчарка — моя мрія, — знову сказав дядько Боря.

— Хай залишається, — погодилася тітка Люся, — аби не каляв… Дивись мені!.. — погрозила вона цуценяті. А він крутнув хвостом, — мовляв, згоден, і… пустив калюжу.

Мама засміялася, тітка Люся скривилася, дядько Боря раптом став протирати окуляри, а Василь Михайлович подивився на цуценя і, підморгнувши, сказав:

— Серйозний звір… Живи.

Таким чином, цуценя поселили у квартирі. Кешка весь вечір годував його, чистив, навіть забув про свою шаблю. Мріяв, що виростить з Пірата грізного прикордонного пса.

Наступного дня Кешка вийшов з Піратом у двір. Старенька двірничка, тітка Настя, підмітала великою мітлою тріски. Кешка поважно водив цуценя на мотузку, чекаючи Мишка.

Мишко пішов зі своїм третім класом на екскурсію в залізничний музей. Кешка чекав терпеливо, — хай Пірат повітрям дихає, загартовується. Нарешті Мишко прийшов, ще здалеку помахав портфелем.

— Це твій?..

Кешка розповідав, як до нього потрапило цуценя, а Мишко поліз уже лоскотати цуцика за вухом.

— Хороший пес… Як його звуть?.. Давай з нього шукача виховаємо, га?

— Добре, — погодився Кешка.

Підійшов і Круглий Толик.

— Треба йому іспит влаштувати, — сказав він. — Дайте що-небудь понюхати.

Мишко підніс Піратові до носа свою ногу.

— Нюхай, Пірате… Ану, нюхай!..

Але замість того, щоб нюхати, Пірат вп’явся у Мишкову холошу і почав мотати головою на всі боки і гарчати. Мишко сяк-так вирвався від нього і швидко заховався за стосом дров.

— Шукай, Пірате! — скомандував Кешка. Цуценя натягло мотузок і метнулося до дров. Хлоп’ята бігли за ним. Пірат оббіг дрова, за якими притаївся Мишко, і помчав далі.

— Не туди! — кричав Кешка.

Раптом з дров прямо на Пірата звалився Горинич. Кешка випустив повідець. Потім вони з Круглим Толиком кинулися було рятувати цуценя, однак Горинич так сильно зашипів і так настовбурчив свій хвіст, що бійка з ним могла кінчитися погано. Пірат почав тікати, але Горинич одним стрибком догнав його і звалив. Цуценя жалібно заскавуліло, а кіт став над ним, покачав його лапою, немов клубок ниток, і сів поруч.

— Мишко! — закричав Толик. — Горинич Пірата заїдає!

Мишко вискочив із-за дров як ошпарений. Він замахнувся на кота портфелем, але той і не подумав тікати, лише припав до землі, випустив пазури й став бити хвостом. Діти трохи відступили. А кіт присів і нетерпляче штовхнув Пірата лапою. Той, завиваючи від страху, підвівся й улесливо вильнув хвостом. Кіт вдоволено замурчав. Цуцик закрутив хвостом ще енергійніше, навіть підстрибнув і злегка дзявкнув.

Хлоп’ята очам своїм не вірили: нещадний Горинич підстрибував, кружляв… Коли цуценя дозволяло собі без усякої поваги куснути Горинича за хвіст, той збивав його своєю сильною лапою і шкірив гострі ікла. Хлоп’ята підштовхували одне одного ліктями, а Мишко раз у раз вигукував:

— От чудеса!.. Ніхто б не повірив. — Він крутив головою на всі боки, шукаючи, кого б ще запросити на це дивовижне видовище… Але у дворі була тільки двірничка тітка Настя та ще йшли з магазину до свого парадного Людмилка з матір’ю.

В Людмилки цікавості на добрий клас. Вона підскочила до хлопчаків, запитала:

— Чого це ви смієтесь? — і раптом закричала — Мамо, дивись, цей кіт наше цуценя мучить!