Мері Додж - Срібні ковзани

Отже, Ганс братиме участь у змаганнях. Карл був обурений цим більше, ніж будь-коли, але в змаганнях вирішили брати участь ще три сільських хлопчики, отже, Ганс не сам.

Двадцятеро хлопчиків і стільки ж дівчаток.

Дівчата зараз стоять попереду, готові до старту, — вони побіжать першими. Серед них Гільда, Ріхі й Катрінка. Дві-три учасниці квапливо нагинаються, щоб востаннє підтягти ремінці на ковзанах. Весело спостерігати, як вони тупотять ногами, перевіряючи, чи міцно прив’язано ковзани.

Гільда лагідно розмовляє із граційною маленькою дівчинкою в червоній кофтині й новій коричневій спідниці. Та це ж Гретель! У гарних черевиках і спідниці, у новому очіпку вона дуже гарненька.

І Анні Боуман тут. До змагань включили навіть сестру Янсзона Кольпа, але його самого розпорядники не допустили за те, що він убив лелеку і минулого літа його застукали на гарячому під час крадіжки яєць із пташиного гнізда: у Голландії це — карний злочин.

Цей Янсзон Кольп, знаєте, був… Але ні, я зараз не можу розповідати про нього. Ось-ось почнуться змагання…

Дівчатка вишикувалися в ряд. Музика стихла.

Чоловік, якого ми називатимемо оповісником, стоїть між колонами й ближньою суддівською трибуною. Гучним голосом він зачитує правила змагань:

— «Дівчата і хлопці змагаються по черзі, поки одна дівчинка й один хлопчик не переможуть двічі. Вишикувавшись шеренгою, вони стартують від колон, біжать до лінії, позначеної прапорцями, повертаються до місця старту, щоразу пробігаючи по милі».

За суддівським столом махають прапором. Пані ван Глек у павільйоні встає. Вона нахиляється вперед; у неї в руках — біла хустка. Коли вона її опустить, сурмач дасть сигнал до старту. Хустка летить униз. Лунає сурма.

Пішли!

Ні, повернулися. Шеренга не була рівною, коли дівчатка пробігали повз суддівську трибуну.

Сигнал повторюють.

Знову помчали. Цього разу все гаразд. Ой, як швидко вони біжать!

Юрба на хвилину затихла і схвильовано дивиться, тамуючи подих.

Із глядацьких лав лунають вітальні вигуки. Ура! П’ять дівчаток попереду. Важко сказати, яка з них уже дісталася до межової лінії і біжить назад… Щось червоне — от і все, що можна розрізнити. Неподалік миготить блакитна пляма, а жовта ще ближче. Глядачі біля старту напружують зір і жалкують, що не зайняли місця ближче до флагштоків.

Хвиля вітальних вигуків наростає. Тепер видно добре: попереду Катрінка!

Вона вже минула павільйон ван Хольпів. У наступному павільйоні пані ван Глек. Вона нахилилася вперед і притягує дівчаток, як магніт. Гільда обганяє Катрінку й, пробігаючи повз павільйон, махає рукою своїй матері. Ще дві дівчинки наганяють її зі швидкістю стріли.

Але що це зараз промайнуло, щось червоно-коричневе? Ура, це Гретель! Вона теж махає рукою, але не в бік гарних павільйонів. Її вітає весь натовп, а дівчинка чує тільки голос батька:

— Молодець, моя крихітко!

Незабаром Катрінка, весело сміючись, обганяє Гільду. Тепер наближається дівчинка в жовтому. Вона обганяє всіх, крім Гретель.

Судді нахиляються уперед, але не відривають очей від годинника. Вітальні вигуки не стихають у повітрі. Навіть колони начебто сколихнулися. Гретель пронеслася повз них. Вона перемогла.

— Гретель Брінкер — одна миля! — оголошує оповісник.

Судді кивають. Вони записують щось на табличках, які тримають у руках.

Поки дівчата відпочивають, — причому деякі схвильовано товпляться навколо переляканої своїм успіхом маленької Гретель, а інші з показною зневагою відходять убік, — хлопчики вишиковуються в ряд.

Цього разу хусткою змахує мейнгеєр ван Глек. Лунають гучні звуки сурми.

Хлопчики помчали. Вони вже на півдорозі! Чи доводилось вам бачити таке видовище? Триста ніг промайнули в одну мить. Але ж біжать лише двадцять хлопчиків! Та ніг усе одно ніби кілька сотень… Принаймні, так здається.

А де тепер бігуни? Стоїть такий галас, що аж у голові паморочиться. Над чим сміються люди? А, он над тим гладким хлопчиком, що відстав від усіх. Гляньте, як він біжить!

Гляньте! Він зараз гепнеться… Ти ба, не впав. Цікаво, чи помітив він, що залишився на самоті? Адже інші хлопчики ось-ось досягнуть фінішу… Так, помітив. Він зупиняється, витирає розпашіле обличчя, знімає шапку й озирається. Краще добровільно вийти зі змагань. Він так щиро й здивовано регоче, що відразу здобуває собі сотню друзів. Добродушний Якоб Поот! Славний хлопець тепер уже в юрбі глядачів і дивиться на учасників змагання із таким же пристрасним хвилюванням, як і всі інші.