Крістіна Нестлінгер - Конрад, або Дитина з бляшанки

— А хіба морозиво їдять не на десерт? — запитав Конрад.

— Вибач, серденько моє! — вигукнула пані Бартолотті. — Я зовсім забула, що ти голодний. Я зараз дам тобі хліба з шинкою, зварю некруто яйце й витягну до нього огірок, добре?

— Я не голодний, — відповів Конрад. — Від живильного розчину протягом двадцяти шести годин відчуваєш себе наїденим. Я просто не певний, чи можна їсти морозиво на порожній шлунок.

— Тьху, хай йому грець! Чого ти все питаєш, що можна й коли можна?

— Але ж семирічний хлопець повинен питати, що можна, а що ні! — відповів Конрад.

— Я взагалі не знаю, що можна семирічному хлопцеві, а чого не можна! — в розпачі вигукнула пані Бартолотті.

— Ну, то я сьогодні не їстиму морозива, — сказав Конрад, — а до завтра ви довідаєтесь, коли його їсти, добре?

Пані Бартолотті кивнула головою, хоч не мала уявлення, в кого вона про це довідається. Вона була геть розгублена і через свою розгубленість з’їла все морозиво разом із вафлями, від чого в неї надуло живіт і заболіло горло.

Конрад весь час сидів навпроти неї і дивився, як вона їсть. Кілька разів пані Бартолотті переставала їсти, підносила йому під самий ніс ложечку морозива або вафлю й пропонувала бодай покуштувати ті ласощі, але він щоразу хитав головою.

Коли пані Бартолотті нарешті впоралася з морозивом, Конрад запитав, чим би він їй допоміг у хатній роботі. Може б, вимив посуд, чи підмів кімнату, чи виніс сміття з відра?

— А тобі подобається така робота? — запитала пані Бартолотті.

— Чи подобається? Я не знаю, — відповів Конрад. — Але семирічний хлопець уже вміє таке робити й повинен допомагати матері.

— Так, так, звичайно, — погодилася пані Бартолотті, але потім зауважила, що відро ще не зовсім повне, підлога ще не дуже товсто вкрита порохом, а серед посуду є ще кілька чистих тарілок, ложок, чашок і каструль, тож нехай Конрад краще пограється новими іграшками.

Конрад узяв коробку з будівельними кубиками, відкрив її й почав роздивлятися.

— Дуже гарні кубики, такі барвисті, — сказав він.

Пані Бартолотті полегшено відітхнула.

— З них можна спорудити вежі, паровоз, ратушу і навіть літак, — пояснила вона.

Конрад закрив коробку, взяв її під пахву й запитав:

— А де мені гратися?

— Як де? — перепитала пані Бартолотті, нічого не розуміючи.

— Я питаю, де мій куток, у якому я міг би гратися?

Пані Бартолотті зроду не чула про такий куток. Конрад пояснив їй, що діти мають або кімнату, або свій куток. А оскільки в помешканні пані Бартолотті немає дитячої кімнати, то нехай вона йому покаже якийсь куток, де він може гратися.

Пані Бартолотті задумалася. В неї була вітальня, робоча кімната, спальня, кухня, передпокій і ванна кімната, і кожна з них мала по чотири кутки. Отже, разом двадцять чотири кутки. Вона вважала, що Конрад може гратися в будь-якому з них. Або й у всіх двадцяти чотирьох.

— І посеред кімнати також можеш розташуватися, — сказала вона.

— Дуже дякую, але мені досить одного кутка, — мовив Конрад.

— Ну, то вибирай собі його сам.

— А де я найменше заважатиму? — запитав хлопчик.

— Кому заважатимеш?

— Вам!

— Ти мені взагалі не заважатимеш. Анітрохи! Про мене, грайся по всьому помешканні.

— То я розташуюся тут. — Конрад показав на куток між вікном і дверима до передпокою. — Можна?

Пані Бартолотті кивнула головою. Конрад поклав на підлогу коробку, відкрив її і знов оглянув кубики.

— Я накупила ще багато й інших іграшок, — мовила пані Бартолотті. — Ось глянь. Ведмедик, і лялька, і книжка з малюнками…

Конрад перебив її.

— По-моєму, семирічному хлопцеві краще й розумніше не міняти часто іграшок, а якийсь час усю свою увагу зосереджувати на одній, а то він стане надто нервовий, як за все хапатиметься.

— Вибач, я про це не подумала, — спантеличено промимрила пані Бартолотті.

Але потім вона таки виклала в кутку між вікном і дверима до передпокою всі куплені іграшки. І ляльку, що вміла казати «мамо», також. Конрад глянув на ляльку й запитав:

— Це мені?

Пані Бартолотті кивнула головою.

— Але ж я семирічний хлопець! — мовив він.

— Хіба лялька, що вміє казати «мамо», погана іграшка для семирічного хлопця? — запитала пані Бартолотті.

— Ляльками граються семирічні дівчата, — пояснив Конрад.

Пані Бартолотті підняла з підлоги ляльку й сказала:

— Шкода, вона така гарна!

Вона поправила біляве волосячко ляльки, полоскотала животик і вирішила подарувати її дівчинці, що мешкала на поверх нижче. Дівчинку було звати Кіті.