Ірен Роздобудько - Арсен

Він спробував наблизитися. І одразу ж пошкодував! Адже за своєю спиною почув тихе, але загрозливе гарчання. Обернувся і побачив, що в бойовій стійці шкірить ікла великий чорний пес. Що робити?

Доки пес не кинувся на нього, треба було негайно розбудити хазяїна.

— Агов, пане, прокиньтеся! — гукнув Макар.

Пес загарчав голосніше. Хлопець не ворухнувся.

— Прокидайся, нарешті, чортяко!!! — закричав Макар, ладууючи рушницю. — Бо я пристрелю твого пса!!

Хлопець підскочив, мов ошпарений, і своєю чергою вхопився за пістоль, що стирчав з-за паска.

— Тубо!!! — гукнув до пса. — Лежати!

Пес покірно ліг, але й далі дивився на Макара нашорошено.

А в Макара відібрало мову. Аж тепер він помітив, що перед ним… дівчина!

Мимоволі його рука потягнулася до чола і грудей, щоб покласти на себе хресне знамення — «свят, свят!». А дівчина голосно засміялася:

— Не бійся! Здається, я тебе впізнала! — сказала вона. — Ти той чортяка, що колись видоїв наших корів, чи не так?

Макар від здивування не міг вимовити ані слова, лише розгублено кивнув у відповідь.

Так вони познайомились наново…

— Агов, діду! Перша година ночі! Ти чого там дітей маринуєш?

Ох! Цей вигук бабусі Ліди повернув мене на землю. Дід Олег винувато замовк.

Бабуся увійшла до веранди руки в боки:

— Негайно в ліжка! Певно, у дітей вже очі злипаються, а ти все теревениш!

— І нічого у мене не злипається! — відгукнулась Нійолє. — Це в нього (вона турнула мене в бік) злипаються! І очі! І вуха! І пальці! Все, все склеїлося!

— Не бреши, — суворо сказав я і додав: — Ми справді не хочемо спати.

— Ні, вже пізно, — відказав дід Олег. — Лягаймо.

— А що ж далі було з тими людьми? — не вгавала Нійолє.

І я подумки підтримував її — все ж ідеться про моїх предків. І взагалі, вся ця історія починала мені подобатися.

— А про це дід розповість завтра! — сказала невблаганна бабуся і потягла Нійолє вмиватися. Дівча пручалося, але йшло, як та коза.

— Діду, а вони одружилися? — запитав я, щойно бабуся з Нійолє вийшли за двері.

— Не все так просто… — загадково мовив дід Олег і кивнув на двері. — Давай вже почесному: розповім вам обом завтра.

— По-чесному! По-чесному! — зачувся голос Нійолє зі спальні. — Не кажи йому нічого, якщо він такий дурний і нездогадливий!

Дід посміхнувся і розвів руками, мовляв, з цим дівчиськом краще не сперечатися! І погладивши мене по голові та побажавши доброї ночі, вийшов.

Я залишився сидіти сам у тій же запашній і трохи моторошній темряві, перед вікном, за яким розкурював свою люльку пелехатий ліс.

А він знову почав виблискувати спалахами, і не лише ліс — я бачив, як вогники пересуваються вулицями села, оминають хати, згасають і знову спалахують на іншій вулиці. Цікаво, чи бачить їх Айрес?

Айрес…

Несподівано мені спало на думку, що моя зустріч з Айрес дуже подібна до зустрічі Макара і Марії.

Ух ти, точно: я ж теж спершу сприйняв її за хлопця!

Сон одразу як рукою зняло! Я почав пильніше придивлятися до вогників. А вони так і стрибали перед моїми очима — з’єднувалися десь в одній крапці на околиці села, згасали, а потім знову виринали вже біля лісу. Це було неабияке видовище.

Я вирішив, що на завтра маю купу справ.

По-перше, розшукаю Айрес і розпитаю про ці вогні. По-друге, сходжу на те місце, де колись стояв маєток Макара. А по-третє, дізнаюся про подальшу історію нашої родини. Адже без цього моє розслідування неможливе. А ще треба було б поговорити з дідом про заробіток — я ж не сидітиму у них на шиї все літо!

З такими думками я і заснув.

Сон мені наснився доволі романтичний. Але переповідати його не буду.

Вже вибачайте…

Я проспав!

Ось чим відрізняються міські люди від селян — ранок для мене розпочався тоді, коли мої місцеві ровесники вже поверталися з риболовлі.

Мало того, що я прокинувся пізно, так ще на мене одразу ж чекала неабияка халепа. Спершу я навіть не зрозумів, у чому справа.

Розплющив очі й поворухнувся — хотів потягнутися і… одразу ж заплутався в якомусь павутинні. Я спохопився. Що трапилося?

Побачив, що я з ніг до голови перемотаний нитками!

Більше того: моє волосся було розділене на пасма, і кожне з них прив'язано нитками до бильця ліжка. Що за чортівня? Я обурився.

Розірвати ці пута було досить легко, але мене цікавило, хто таким чином намагався ув’язнити мене? В коридорі ледь чутно рипнули дошки підлоги, на дверях заколихалася мереживна фіранка, за якою виднівся знайомий силует.