Всеволод Нестайко - Чарівний талісман (збірник)

Сіли ми з тобою. Сидимо.

Не знаю, як там у тебе, а в мене усередині порожньо й зимно — як у порожньому холодильнику

Неприємно все-таки, коли викликають на педраду А тим більше на таку незвичайну

— Кахи-гм!.. — прокашлявся Зевс Парамонович (ти ж знаєш, він завжди прокашлюється, перш ніж почати). — Панове педабоги! — він повільно обвів поглядом учителів. — Ми зібралися сьогодні з вами, щоб обговорити дуже важливе, прямо скажемо, екстраординарне питання. Мій терпець увірвався. Учні поводяться так, що далі нікуди Двійки, одиниці, виклики в школу батьків, усі наші педагогічні засоби вже нічого не дають, не діють. Давайте радитися, що робити. Хто хоче слова?

— Дозвольте! Дозвольте мені! — одну руку піднісши догори, а другою поправляючи зачіску, вигукнула Гера Андріївна.

— Прошу! — кивнув директор.

— Я абсолютно згодна з Зевсом Парамоновичем! Абсолютно! — рішуче рубаючи рукою повітря, почала Гера Андріївна. — Далі терпіти неможливо! Просто неможливо! От учора на уроці в сьомому «А»… Я пояснюю новий матеріал, стою спиною до класу, пишу на дошці формули, і раптом… хтось… кукурікає. Повертаюсь «Хто?» — питаю. Мовчать «Хто?» Мовчать Час іде. А матеріал дуже важливий. Неорганічні сполуки Я вирішила продовжувати урок. Тільки розвернулася спиною — знову хтось кукурікнув Продовжувати я не могла Урок було зірвано.

— Та це що! Це — дрібниці, — усміхнувся наш викладач фізики Аполлон Григорович. — Подумаєш, кукурікнув хтось. Гірше те, що вчитися не хочуть, анциболотники Аж ніяк. Ледарі такі, що… Особливо, коли треба подумати, докласти зусиль. Коли матеріал вимагає… Я пояснюю, пояснюю, здається, вже й кіт зрозумів би, а воно дивиться на мене круглими очима і — блим-блим — як немовля. От де трагедія!

— Так-так-так, правильно! — закивала Афродіта Михайлівна. — Здається, такі ж твори класичні. Читати — сама ж насолода Та хіба примусиш узятися до книжки

Як фільм є, то ще хоч сюжет сяк-так переказати можуть, а як фільму нема — все, глухонімі. Ох, цей телевізор! Як він нам заважає!

— Ну, а про захист довкілля, про людське ставлення до рослин, до дерев, квітів і говорити годі, — махнула рукою Артеміда Семенівна. — Як вони ламають ті нещасні дерева, як вирізають на парті «Вася + Люба» або «Толя + Оля», як топчуть квіти, ви всі добре знаєте

— А запізнення на уроки! А зрив дисципліни! — рвучко піднесла руку догори Афіна Борисівна, від чого шолом знову зсунувся набік

— Та-ак… Дітки!.. — усміхнувся військкерівник Арей Степанович. — Ще трохи — і школа згоріла б. Досі в мене перед очима картина, як палає та макулатура І як скачуть перед вогнем оті бісенята! Пам'ятаю, один із них вереснув: «Ах! Люблю пожежу!» Нічого собі захоплення!

Зевс Парамонович закивав головою і гримнув:

— От-от! Саме про вогонь я й хотів би зараз поговорити, панове педабоги! Вогонь! А хто, хто цей вогонь їм дав. Хто? Оцей шановний добродій! Титан! Полюбуйтесь! — і він широким жестом показав на Прометея Гавриловича

Прометей Гаврилович іще нижче похилив голову

— Ну, що скажете, титане-богоборцю? Га? — гримнув директор

Прометей Гаврилович зітхнув:

— Скажу… Скажу, що все одно вони… хороші…

Зевс Парамонович розкотисто зареготав:

— Хто?.. Оці-го?.. Горезвісна трійця? І Агашкін? Хороші?

Крутнув я головою Глип — а позаду нас на стільцях сидять укупочці Довгий, Злюкін і Малявка, а трохи віддалік — Агашкін.

Коли вони з'явилися? їх же не було!

— Хороші! Ой, не смішіть!

— Ну й гуморист

— Ха-ха-ха!

Прометей Гаврилович почервонів, втупився у підлогу, але вперто повторив:

— Хороші!

Сміх враз увірвався Зевс Парамонович спохмурнів:

— Ну, коли так… будемо вживати заходів… екстраординарних… Фемідо Василівно, ваше слово!

Бібліотекарка наша Феміда Василівна зітхнула, поклала «ріг достатку» під ноги, підняла вгору терези. Вони спершу загойдалися, потім одна шалька опустилася, переваживши другу

– Іменем Зевса Громовержця, — прорекла бібліотекарка, — верховного судді й вершителя доль усіх сущих, оголошую вирок. За нерозумне і небезпечне поводження учнів із вогнем, а також за лінощі, небажання вчитися, погану поведінку, недбайливе ставлення до природи і таке інше вогонь у людей відібрати та всіх наук і вмінь позбавити. Самого ж титана Прометея до скелі знову прикути — з тим, щоб орел йому щодня печінку дзьобав і шматував Вирок остаточний і оскарженню не підлягає.

Зевс Парамонович підвівся на весь зріст, громовим голосом мовив: