Рафаелло Джованьйолі - Спартак

— Ти хочеш повернути людей у їхній первісний стан. І ти сподіваєшся, що зможеш досягти цього?

Спартак мовчав. Він був вражений, він вжахнувся від цього страшного у своїй простоті запитання, що ніби розкрило йому нездійсненність його шляхетних мрій. Патрицій продовжував:

— Якби до тебе приєднався навіть всемогутній римський сенат, і тоді не перемогла б задумана тобою справа. Тільки богам дано змінити людську природу.

— Але якщо, — заперечив Спартак після кількох хвилин роздумів, — на землі неминуче існування багатих і бідних, то хіба також неминуче й існування рабства? Хіба необхідно, щоб переможці втішалися й раділи, побачивши, як нещасні гладіатори винищують один одного? Невже цей кровожерливий і жорстокий тваринний інстинкт є невід'ємною властивістю людської природи, хіба він необхідний елемент людського щастя?

Тепер замовк і римлянин. Він був вражений справедливістю запитань гладіатора. Схиливши голову на груди, він поринув у глибокі роздуми.

Спартак першим порушив мовчання, звернувшись до співрозмовника:

— Яка мета твого приїзду? Патрицій отямився й відповів:

— Ім'я моє Гай Руф Ралла, я належу до стану вершників і присланий до тебе консулом Марком Теренцієм Варроном Лукуллом із двома дорученнями.

Спартак посміхнувся, в його посмішці читались глузування й недовіра. Він негайно ж запитав римського посланця:

— Перше?

— Запропонувати на підставі угоди з тобою повернути нам римлян, узятих тобою в полон у бою біля Фунді.

— А друге?

Посол, здавалося, зніяковів. Він відкрив був рота, аби щось сказати, але вагався, і нарешті промовив:

— Я хочу, аби ти спочатку відповів на мою першу пропозицію.

— Я поверну вам чотири тисячі полонених в обмін на десять тисяч іспанських мечів, десять тисяч щитів, десять тисяч панцирів і сто тисяч дротиків, виготовлених вашими кращими зброярами.

— Як? — перепитав Гай Руф Ралла, і в його голосі почулося одночасно й здивування, й обурення. — Ти вимагаєш… ти бажаєш, щоб ми самі постачили тебе зброєю для продовження війни з нами?

— Повторюю, я вимагаю, щоб це була найкраща зброя. Вона має бути доставлена у мій табір через двадцять днів. Інакше я не поверну ці чотири тисячі полонених.

І додав:

— Я міг би замовити цю зброю в сусідніх містах, але на це піде забагато часу, а мені необхідно якомога швидше повністю озброїти ще два легіони рабів, що прийшли за останні дні, і…

— І саме тому, — відповів розгніваний посол, — полонені залишаться в тебе, а зброї ти не отримаєш. Ми — римляни, і Геркулес Мусагет і Аттилій Регул навчили нас своїми вчинками, що навіть ціною будь-яких жертв ніколи не слід робити того, що може принести користь ворогові й зашкодити батьківщині.

— Добре, — спокійно відповів Спартак, — через двадцять днів ви мені надішлете необхідну зброю.

— Клянуся Юпітером Феретрийським, — ледь стримуючи гнів, вигукнув Руф Ралла, — ти, певно, не зрозумів того, що я тобі сказав? Ти не отримаєш зброї, повторюю тобі: не отримаєш! А полонені нехай залишаться в тебе.

— Так, так, — нетерпляче сказав Спартак, — подивимося. Виклади мені другу пропозицію консула Варрона Лукулла.

І він знову іронічно посміхнувся.

Римлянин кілька хвилин мовчав, потім спокійно, майже м'яко, вимовив:

— Консул пропонує тобі припинити війну.

— О! — мимоволі вирвалося в Спартака. — Цікаво, на яких же умовах?

— Ти любиш одну знатну матрону славетного роду, а вона любить тебе. Рід Валерії йде від сабінянина Волузія, що прийшов у Рим з Тацієм за царювання Ромула, засновника Рима, а Волузій Валерій Публікола був першим консулом Римської республіки.

При перших словах Руфа Ралли Спартак підхопився, обличчя його палало, очі горіли гнівом. Потім він потроху заспокоївся, відразу сполотнів, знову сів і запитав у римського посланця:

— Хто це сказав?.. Що про це може бути відомо консулові? Що вам до моїх особистих стосунків? До чого вони у справах військових, на перемовинах про мир, який ви мені пропонуєте?..

Посол зніяковів і нерішуче вимовив:

— Ти любиш Валерію Мессалу, вдову Сулли, і вона любить тебе, і сенат, щоб позбавити її від осуду, готовий сам просити Валерію стати твоєю дружиною. Коли ти будеш одружений з коханою жінкою, консул Варрон Лукулл запропонує тобі право вибору: якщо побажаєш виявити свою хоробрість на полі бою — ти вирушиш в Іспанію у званні квестора під керівництвом Помпея. А якщо віддаси перевагу спокійному життю, ти будеш призначений префектом в одне з міст Африки, за своїм вибором. Туди ти зможеш взяти до себе й Постумію, дитя твого гріховного зв'язку із дружиною Сулли. Інакше ж дитину доручать опікунам інших дітей диктатора, і ти не тільки втратиш право називати її своєю дочкою, а й будь-яку надію на те, що коли-небудь зможеш обійняти її.